Жіноча історична ніч у Києві: вулицю Братську перейменували на Сестринську

Андре Нортон, Жорж Санд, Марко Вовчок. Або Аліса Нортон, Амандіна Аврора Люсіль Дюпен та Марія Вілінська. Це лише кілька прикладів жінок, які були вимушені користуватися чоловічими іменами аби досягти успіху. Про них розповідають плакати і листівки, що їх розклеювали по Києву кілька груп ентузіастів, серед яких і Ганна Мануленко: 

– Багато людей думають, що ми досягли якоїсь гендерної рівності і відсилаються до того, що під час Радянського Союзу жінки уже досягли неймовірних масштабів рівності з чоловіками, однак це зовсім не так і сьогоднішня акція покликана це показати. Я думаю ілюстративним аргументом на користь того, що я щойно сказала, буде реакція, як я передбачаю, на нашу акцію. Мені буде дуже цікаво, що скажуть люди, коли побачать ці плакати.

В 2005 році в Бергені та Осло норвезькі феміністки вперше вийшли на вулиці з роздруківками біографій відомих жінок і феміністичними гаслами. Від того часу щовосьмого травня о восьмій годині вечора люди в усьому світі виходять на вулиці аби показати мешканцям та мешканкам своїх міст, що жінки є такими ж творцями історії, як і чоловіки:

– Меня зовут Фриц, я активист анархо-феминистической, трансфеминистической группы «Лавандовая угроза». В основном, в урбанистическом, в городском пространстве видимы только мужчины: имена мужчин названы улицы, и о женщинах таким образом никто ничего не знает. Часто, если фамилия не является выражено гендерно-женской, то люди думают, что это мужчина. В то же время в обществе доминирует дискурс о том, что женщин-ученых, историк_инь, исследователь_ниц, програмист_ок, что их просто не существует. Эта акция несет в себе такой характер арт-захвата, то есть люди стараются захватить городское пространство и переделать его, вступить с ним в диалог и вступить в диалог с теми прохожими, кто не интересуется активистской деятельностью..

Віра Холодна — українська артистка німого кіно, чия популярність в Росії до 1917 року дорівнювала популярності Чарлі Чапліна. Юлія Солнцева — не лише дружина Олександра Довженка і його помічниця. Саме вона була режисеркою екранізацій «Поеми про море», «Повісті полум’яних літ» та «Зачарованої Десни». Ганна Мануленко розказує про те, кого вона обрала для листівок:

– Серед українських постатей ми друкували Лесю Українку і Ольгу Кобилянську, у яких були, начебто, такі дуже тісні стосунки. І вони, насправді, одні з небагатьох жінок, які є досить помітними в українській історії, але я сумніваюся, що хтось отак сходу може назвати більшу кількість відомих постатей-жінок. Ще багато прикладів є жінок з інших країн. Ем. Наприклад… Зараз я назву ім’я точно, подивлюся на папері. Це якраз окремий момент є, що не можеш сходу так згадати ім’я людини, тоді як я впевнена, що кількох науков_ців-чоловіків можна назвати відразу. От, наприклад, Хеді Ламар, яка була відомою актрисою американською, але, я думаю, мало хто знає, або цікавився (цікавилася) тим, що вона ще й займалася математикою, винаходами і зокрема зіграла велику роль в тому, щоби сучасні супутники працювали так, як вони працюють.

Ада Лавлейс — перша у світі програмістка. Амелія Ергарт — одна з перших жінок пілотів, першою перелетіла Атлантичний океан. Це лише одні з імен, які учасники та учасниці акції намагалися включити в міський простір Києва. Вони апелювали до міської більшості, поділившись на групи і розклеюючи плакати та залишаючи написи в центрі міста: бульваром Шевченка, Ярославовим Валом, вулицею Олеся Гончара, Львівською площею, Пейзажною алеєю та Подолом:

– Мене звати Сара Міґер. Я науковиця, взагалі з Канади, але працюю у Будапешті. В Києві займаюся деякими дослідженнями конфлікту на сході. Я приєдналася до жіночої історичної ночі, тому що тут серед організаторів (організаторок) є людина, що допомагає мені з моїм дослідженням. Я насправді не зовсім знаю про що саме ця акція, але як віддана феміністка я подумала, що маю прийти і підтримати будь-яку низову акцію в Києві.

Низова акція, grassroot — в дослівному перекладі «коріння трави», це те, що в cучасній Америці називають спонтанними «рухами знизу», «істинними рухами» для боротьби громадян за свої права. Жіноча історична ніч може сприйматися як суто просвітницька, так і як політична акція. Адже, крім охочих змінювати публічний простір, в акції брали участь і, наприклад, представники та представниці анархо-феміністичної групи «Лавандовая угроза».

Також кожна з груп людей домовлялася про свої власні умови. Наприклад представник/представниця ще однієї двійки акцентує на тому, що патріархальна система відбирає не лише права, що стосуються ґендеру, біологічної статі чи сексуальної орієнтації, а і права на тіла людей. Їхня листівка з вокалісткою панк-гурту Against me і трансжінкою  Лорою Джейн Ґрейс (авторкою пісні Baby, I`m anarchist, яку в англомовному просторі вже давно виконують під час вуличних акцій) вже є більше ніж просвітницькою. Автор/ка цієї листівки розказує про свої враження від жіночої історичної ночі у Києві:

– Я волонтер/ка карамельного кооператива. По-моему сегодня все прошло достаточно хорошо. Женская историческая ночь, она не только об этом, это вообще акция против доминирования мужчин в культуре, истории и в том числе в публичном пространстве. То есть в 19-ом веке женщинам вообще было не принято ходить по улицам без мужчин, сейчас у них вроде как появилось такое право неформально, но некоторые люди до сих пор считают, что это ненормально и если женщина идет одна, то это значит, что к ней можно подойти и начать что-то спрашивать. Наша группа приносила около 10 плакатов на эту тему: на тему насилия на улицах, на тему публичного пространства, то есть,  что улица принадлежит не только мужчинам, но и женщинам и о том, что женщины — это тоже люди, а не только тела.

Вулиця Братська, що на Подолі, поруч з Києво-Могилянською академією, лише одне з багатьох нагадувань про переважання чоловічого в культурі та історії. Освіта, що була прерогативою чоловіків, лише сто років тому стала доступною і жінкам. Саме тому активісти та активістки перейменували Братську на Сестринську, най ненадовго.

Звісно, переклеювання вказівників чи табличок з назвами вулиць є так само протиправним, як і незаконне розташування реклами та друкованої продукції, як назвали би дії учасників жіночої історичної ночі правоохоронці, проте як реакція перехожих, так і сам факт ожіночнення міста Києва для учасників акції важив набагато більше.

Фотознімки та відгуки можна знайти в мережі за хештегами #жіноча_історична_ніч, #женская_историческая_ночь, #womenhistoricnight та подібними варіаціями будь-якими іншими мовами.

Ана Море спеціально для Громадського радіо