Громадське радіо
На вечірці організованій шведським послом з нагоди пісенного конкурсу Євробаченні 2017 Робін Бенгтссон виконує ліричну версію своєї пісні I can`t go on.
Незважаючи на застуду, співак робить селфі з усіма охочими. Робіна, звісно ж, тісно оточують шанувальниці і шанувальники. А найбільш віддані фани – дівчата років по сім – навіть захоплено беруть свого кумира автографи.
У перерві між фотосесією та імпровізованим концертом співак поспілкувався з «Громадським радіо»:
Ольга Лук’янчук: Робіне, я знаю, що ти мріяв про «Євробачення» з самого дитинства. Чому цей пісенний конкурс такий важливий для тебе?
Робін Бенгтссон: Я думаю, що це дуже круто представляти свою країну та бути національною командою. Так, я дивився шоу, ще коли був дитиною. І я завжди думав, як класно було б взяти участь у ньому.
Ольга Лук’янчук: Що є особливим в тобі і у твоїй пісні? Чому саме ти гідний виграти цей конкурс?
Робін Бенгтссон: Я вважаю, що ми маємо чудову поп-пісню, яскравий перфоменс, який доповнює пісню. Це дуже сучасно. Це стиль переможця, на мою думку.
Ольга Лук’янчук: Кого ти вважаєш своїми серйозними суперниками?
Робін Бенгтссон: Як на мене, це Португалія та Бельгія.
Ольга Лук’янчук: Можеш сказати чому?
Робін Бенгтссон: Вони дуже популярні. Хороші пісні. І вони гарні виконавці.
Ольга Лук’янчук: Я хочу запитати тебе дещо про Україну. Який твій найяскравіший спогад про Україну зараз?
Робін Бенгтссон: Я думаю, що це увесь досвід. І прекрасне місто, і приємні люди, смачна їжа, чудова погода. Усе разом.
Ольга Лук’янчук: Ти скуштував щось особливе?
Робін Бенгтссон: Так, я спробував борщ та вареники.
Ольга Лук’янчук: Тобі сподобалось?
Робін Бенгтссон (українською мовою): Борщ – це смачно.
Ольга Лук’янчук: Ти знаєш ще якісь українські слова?
Робін Бенгтссон (українською мовою): Дякую. Так. Вареники – це смачно.
Ольга Лук’янчук: І останнє запитання. Уявімо, що сьогодні грандіозний фінал і ти – переможець. Що ти зробиш у першу чергу?
Робін Бенгтссон: Святкуватиму всю ніч.
Фінал «Євробачення -2017» відбудеться вже цієї суботи.
Ольга Лук’янчук спеціально для «Громадського радіо»