Ана Море/Громадське радіо
Два гектари паркової зони в центрі національного комплексу «Експоцентр України», ВДНГ, до листопада цього року перетворяться в музей монументальної пропаганди. Подолати культурну травму тоталітаризму та створити майданчик для конструктивного суспільного діалогу, таку мету ставлять перед собою автори проекту.
Голова Українського інституту національної пам’яті, Володимир В’ятрович розказує про те, на що це буде схоже:
«Музей справді складатиметься з відкритої частини експозиції, де власне буде парк зі скульптурами під відкритим небом. Закрита частина складатиметься з якогось з павільйонів, де, власне, буде вже музейна частина, де буде більше пояснень яким чином використовувалися ті чи інші скульптури, яким чином вони споруджувалися і заради чого. Тобто, ця закрита частина буде радше такого, більш дослідницького характеру. Попередня наша позиція полягає в тому, щоб цей музей був безкоштовним, тому що ми переконані, що місія музеїв в першу чергу просвітницька, а не комерційна».
Експонатами музею стануть перш за все монументальні скульптури, які надаватимуть місцеві органи влади та приватні особи, каже керівник проекту, до березня 2017 року генеральний директор Національного експоцентру України Державного управління справами, Максим Бахматов. Детальніше зі способом подання експонатів до музею можна буде ознайомитися на сайті, який мали би запустити вже сьогодні. Максим Бахматов бачить подвійну користь від облаштування такого музейного комплексу:
«Получается очень красиво, что мы с одной стороны решаем вопрос по декоммунизации, по демонтажу памятников, а с другой стороны, закрываем для всей страны гештальт по этой такой большой серьёзной проблеме. Для всей территории постсоветского пространства, конечно, но максимально красиво делаем это у нас в Украине. И так, для параллели, седьмого ноября в России будет великое празднество, посвященное Великому Октябрю. И вот мы в Киеве, ровно час лёта, показываем абсолютно другую вещь».
15-20 мільйонів потрібно аби оживити проект, нині зібрано 15 % від цієї суми. Керівник проекту, Максим Бахматов, розказує, що знадобився рік для того, аби зібрати цей стартовий капітал і врешті розпочати таки роботу над проектом:
«Идея возникла у Владимира Прокопива, который предложил начать демонтаж памятников и организацию этого пространства у нас на территории. Когда мы встретились вместе, мы пришли к выводу, что идеальным будет все-таки создание музея. И он, как автор идеи активно взялся за эту реализацию. И вот, прошло около года, и мы официально презентуем эту идею, как потенциально реализуемую на нашей территории. Но только, после, того, как мы поняли, что соберем необходимую часть суммы для реализации.
Секретар Київської міської ради Володимир Прокопів, не вважає, що задля збереження певною мірою провокативних експонатів знадобляться посилені заходи безпеки. Адже саме переміщення пам’яток тоталітарної спадщини з публічного простору до музею і буде гарантією їхнього захисту від вандалізму, з яким досі доводиться стикатися. Володимир Прокопів позитивно налаштований на розвиток проекту:
«Безперечно брали досвід інших країн. Всі музеї подібного ґатунку, які є. Принаймні три найбільших. Мова йде про Чехію, Німеччину. Ми їх подивилися, проговорили з їхніми організаторами, яким чином вони працюють. Це щодо міжнародного досвіду. Але я впевнений, що ми зробимо краще, ніж у них».
Абсолютна більшість вже демонтованих пам’ятників — зроблені за єдиним затвердженим зразком і вони не мають мистецької цінності, як такої. Один з авторів проекту, арт-менеджер, Володимир Кадигроб, пояснює концепцію музею монументальної пропаганди:
«Це не мистецький проект. Це проект дослідження, проект культурний, історичний, звичайно, в якому є художня складова. Який був підхід? Підхід був шаблонний, індустріальний. І це потрібно показати, бо не всі люди вже це пам’ятають. Потрібно показати. Наприклад, для того, щоб показати цей шаблонний підхід, нам потрібно буде показати не один типовий пам’ятник Леніна, а наприклад 10, чи 15.
Музей монументальної пропаганди як відкритий простір для осмислення радянського минулого, майданчик для дискусій, обговорень та освітніх подій. Такі цілі ставлять перед собою автори проекту.
Навіщо потрібен такий музей, розказує, співзасновник Фонду дослідження монументальної пропаганди, Максим Яковер:
«Музей нужен для того, чтобы прошлое стало прошлым. И чем лучше мы исследуем, на самом деле, те проблемы, которые у нас были, тем на более прочном фундаменте мы будем стоять и смотреть вперед. И очень важный момент: вот эти артефакты, они нас не должны больше разъединять. Мы должны сделать их предметом изучения, это то, что мы называем моментом десакрализации. Это, когда мы снимаем их с постаментов, ставим на землю и начинаем изучать как нашу трагическую историю. Поэтому очень важно, чтобы оно было правильно подписано, и чтобы такого на нашей территории больше никогда не повторилось”.
Автор проекту запевняють, що жоден чиновник чи депутат не виноситиме рішень щодо демонтажу конкретних пам’ятників. Такі рішення прийматимуться лише місцевими громадами. Нині у Києві демонтовано 144 монументи.
Ана Море, спеціально для Громадського радіо