Лікарі-«десантники» на Луганщині: чому медики стають волонтерами

У кабінетах Рубіжанської школи №4 замість вчителів – люди в медичному вбранні. Зацікавлені діти перешіптуються перед дверима – питають у директорки, чи не боляче буде.

– О, там прокрустове ложе. Комусь ноги відріжуть, комусь руки, у кого задовгі, – жартує вона у відповідь.

На другому поверсі школи – черга до офтальмолога. Дітей сьогодні перевіряє гостя з Києва – головний офтальмолог Міністерства охорони здоров’я, доктор медичних наук, професор Національного медичного університету ім. Богомольця Оксана Вітовська.

[[{“fid”:”82854″,”view_mode”:”content_image_big”,”fields”:{“format”:”conld_title[und][0][value]”:”Замість сучасного обладнання на прийомі – така таблиця “,”field_right[uk][0][value]”:”Тетяна Косянчук, Громадське радіо”},”type”:”media”,”field_deltas”:{“1”:{“format”:”content_image_big”,”field_title[und][0][value]”:”Замість сучасного обладнання на прийомі – така таблиця “,”field_right[uk][0][value]”:”Тетяна Косянчук, Громадське радіо”}},”attributes”:{“alt”:”Замість сучасного обладнання на прийомі – така таблиця // Тетяна Косянчук, Громадське радіо”,”title”:”Замість сучасного обладнання на прийомі – така таблиця “,”height”:”735″,”width”:”1152″,”class”:”media-element file-content-image-big”,”data-delta”:”1″},”link_text”:false}]]

«У тебе очі втомлені. Якщо зараз нічого не зробити, і не займатися вправами, через якийсь час потрібно будеть надягати окуляри», – звертається вона до школярки.

До поїздки Вітовська готувалася заздалегідь. Домовилася з місцевою приватною клінікою – там пообіцяли надати сучасне діагностичне обладнання. Але перевіряти дітей доводиться на звичайній таблиці – у районі саме в цей день вимкнули світло. Із професором та іншими учасниками педіатричного десанту, що його організував Перший добровольчий шпиталь імені Пирогова, ми познайомилися ще в потязі. За чаєм Вітовська пояснювала, навіщо їде у відрядження.

«Діток треба оглядати. Ми оглядаємо як правило у садочку, перед школою, під час навчання. Це як раз той вік, коли розпочинаються проблеми із зором, починає розвиватися короткозорість, треба розказувати, як її коригувати, як профілактувати. Ми подивимося, як можна організувати роботу, як можна допомагати більш-менш регулярно. Але, враховуючи, що я головний фахівець міністерства, ми подивимося офтальмологічну службу дорослу, тому що діти… але ще є їхні батьки і вони так само без належної допомоги в цьому регіоні», – каже професор.

Лікар-хірург з київського Охматдиту Сергій Петрик – ідеолог педіатричних десантів. Не пропустив жодного з них – до Рубіжного були три поїздки в Попасну. Від околиці цього міста до лінії зіткнення – менш, ніж кілометр. До війни в Попаснянському районі було п’ять тисяч дітей. Зараз залишилися близько двох тисяч, з них 1100 – у Попасній. У райцентрі є лише два педіатри. Сергій Петрик пригадує першу поїздку в Попасну. Розповідає – допомагати доводилося і дітям, і дорослим.

«Робота постійна, без сну, відпочинку, понаднормова. О восьмій ранку у тебе п’ятихвилинка, потім ти дивишся пацієнтів, які лежать, робиш призначення. Якщо вночі щось з кимось сталося, тебе будять постійно, бо ти там один фахівець, який є. Більше ніхто до тебе на допомогу не прийде, а якщо прийде – тільки через 40 хвилин, бо за ними треба відправити машину, доїхати. Те саме з лабораторною службою, з рентген-лаборантом. Це всі фахівці, які там одні. Один лаборант, якого привозять на кожного пораненого військового, на кожну бабусю, дідуся, ДТП», – говорить лікар.

Фахівець каже: перший десант педіатрів зібрав із друзів. Аналізуючи майже піврічний досвід поїздок на Схід, каже – доводилося вибивати додаткові місця в потягах та домагатися відряджень від керівництва.

«У листі написано: «На сьогодні у районах проведення АТО існує критичний дефіцит медичних кадрів. Враховуючи вище викладене, просимо відрядити Петрика Сергія Михайловича для участі у профоглядах». Я приходжу, головному лікарю кажу: «Пишіть резолюцію. Лист терміновий. Я маю виїхати післязавтра. Пишіть резолюцію: «Заперечую». Вона завтра буде у «Фейсбуці». Завтра у вас тут буде п’ять телеканалів і 20 дітей. Ви їм будете пояснювати, чому ви вбиваєте дітей у зоні АТО своїм розпорядженням», – передає Сергій.

Оглянути, порадити, куди звернутися для докладного обстеження або запросити до себе у лікарню. Короткі відрядження не дозволяють лікарям супроводжувати пацієнтів у лікуванні. Але в тій самій Попасній батьки часто позбавлені можливості й просто проконсультуватися у фахівця. Наприклад, у райцентрі немає дитячого дерматолога та невропатолога. Продовжує Анастасія, мати чотирирічного Артемки. «Тих же самих дитячих стоматологів. У мене племінниця – алергенна дитина. Необхідно було вирвати зуб. Її відправили в Сєвєродонецьк, тому що тут жоден наркоз її не взяв. Медики сказали: «Не будемо ризикувати здоров’ям дитини», – наводить Анастасія приклад.

У Рубіжному, де педіатричний десант працював минулого тижня, ситуація краща – є поліклініки, а за 20 хвилин можна дістатися до тимчасової столиці Луганщини – Сєверодонецька. Але, каже директор школи №4 Тетяна Кривущенко, допомога лікарів все одно потрібна.

«Для батьків, якщо приїхали з Києва чи з Харкова чи з інших великих міст – одразу довіра є, що це вузькі спеціалісти, вони мають певний досвід роботи і вони зацікавлені, щоб діти проходили саме такий медичний огляд», – каже Кривущенко.

Педіатр з Харкова Марина Дяченко каже: те, що школярів нечасто оглядають вузькі фахівці, стає помітним одразу, за станом дітей.

«Хотілося б, звичайно, щоб дітей частіше оглядав стоматолог. Тому що зуби – це вхідні ворота інфекції, далі йде захворювання», – пояснює Дяченко.

У Рубіжне лікарі приїхали за запрошенням місцевих активістів. Після короткого відпочинку відправляться знову впритул до лінії зіткнення – у Станицю Луганську.

Григорій Пирлік, Громадське радіо.

За підтримки Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні