Не для поезії, а для протесту — в Києві відновили традицію «Краплинних читань»

“Пока же чисты и честны

Cлова и любовь к природе.

Становимся к фактам глуше.

Свобода сегодня не в моде”

Такими рядками закінчується текст Тані Троцької “Свобода не в моде”. Це лише один з багатьох віршів, які прозвучали на “краплинних читаннях” у Києві в останню неділю травня.

“Краплинні читання” біля скульптури “Дощ” на Пейзажній алеї планують зробити новою київською традицією. «Поезія протесту» – так анонсували захід у соцмережах. В 60-их роках ХХ сторіччя в Москві біля пам’ятника Маяковському збиралися заборонені поети та читали про свободу, сміливість та краще майбутнє. Текст Володимира Маяковського “Приказ по армии искусства” пролунав як заклик поетам виходити на вулиці і у Києві:

“Довольно грошовых истин.

Из сердца старое вытри.

Улицы – наши кисти.

Площади – наши палитры.

Книгой времен

тысячелистой

революции дни не воспеты.

На улицы, футуристы,

барабанщики и поэты!”

Люди різного віку і поглядів мали та матимуть змогу читати будь-які твори, які вони вважають вартими бути почутими.  Несподівану назву ініціатори події пояснюють так: “Краплинні читання — це не для поезії, це для протесту. В часи імітаційної демократії та декларованої свободи слова дуже легко віддатися течії та забути про необхідність подальших змін. Кожна з нас — лише крапля в уявному океані, але зрештою саме окремі краплі цей уявний океан і формують”.

Крім віршів, що їх знають усі, тут звучить і авторська поезія. Київська поетка Оля Рем:

“я пишу вірші тому, що можливо у Миколи Хвильового був важкий характер

я пишу вірші тому, що це моя остання зима, коли я ще маю право податися на Смолоскип

я пишу вірші тому, що щоб податися на Смолоскип мені треба написати ще близько 75 віршів українською

я пишу вірші тому, що в мене в голові океан і іноді йому треба виплеснутись

я пишу вірші тому, що у мене в родині не було і немає жодного поета

я пишу вірші тому, що голоси у моїй голові кажуть мені, що мені є що сказати людям

я пишу вірші тому, що поезія не боїться мене і не боїться показати, хто я”.

На краплинних читаннях звучали тексти українською, російською, білоруською, англійською. Вірші Олександра Блока, Євгена Євтушенка, Володимира Маяковського поруч з віршами Павла Тичини, Лесі Укранки, Сергія Жадана, Юрка Іздрика, білоруського поета Віталя Рижкова, а також менш відомих Тетяни Троцької, Сема Кука та Лори Джейн Ґрейс. Декламатори, що знаються на справі та перехожі, що зупиняються, слухають, а врешті теж виходять на сцену:

“Мене звати Олександр. Я аспірант в інституті молекулярної біології та генетики. Зупинився, тому що мало, насправді, коли зустрічаєш, що хтось ось просто читає вірші. Приваблює неформальність, спонтанність”.

Дев’ятикласниця у вишиванці:
“Я якби знала, що тут буде ця акція і я прийшла спеціально. Я Оксана”.

Ініціатори заходу планують аби читання в майбутньому були стихійними. В соцмережах доступ до сторінки заходу мають усі, хто відмічається “відвідаю”. Тобто організатори як такі відсутні і кожен учасник є організатором. За такими правилами проходить і сам захід. Немає одного ведучого чи ведучої. Модератори – усі присутні. Закінчивши читати кожен передає таку собі марафонну паличку тій особі з натовпу, що бажає читати наступною:

“Мене звуть Назар Східний. Модерація відбувалася за допомогою двох маркерів. Тобто, один маркер тримає людина, яка читає/виступає на сцені. Інший маркер в цей час передається людині, яка буде читати/виступати наступною. І таким чином немає затримок і все відбувається дуже швидко та динамічно.

Також працював книжковий фрімаркет. Це не схоже на буккросінг. Тобто, це таки схоже на буккросінг, але в буккросінгу ти маєш принести якусь свою книгу в обмін на ту, яку забираєш. Під час фрімаркету цього робити не обов’язково. Ти можеш прийти і забрати будь-яку кількість книжок, яка тобі сподобалася. Можеш так само принести і покласти свої книжки, але це не обов’язково.

Я жодних книжок не забирав, але можу додати, що книжки були зовсім різні. Була художня література, була не художня література. Ну, наприклад, з найбільш такого дивного, що там було, – це були матеріали якогось там з’їзду комуністичної партії України, але поруч з нею лежала книжка, яка називалася “Євроканабіс”, – каже один з учасників заходу.

Одні з найбільш нещодавніх “Маяковських читань” в Україні проходили в Сімферополі в березні 2014 року, тоді поети виступили проти анексії Криму. Подібний захід з назвою “Маяковські читання”, де декламували поезію російських класиків срібної доби, пройшов у вересні 2016-го року в університеті Шевченка.

“Краплинні читання” взяли з “Маяковських” лише ідею – поезію протесту. За задумом ініціаторів, вони відбуватимуться останньої неділі кожного місяця на пейзажній алеї біля скульптури “Дощ”.

Ана Море, для Громадського радіо