Мистецтво часто йде попереду суспільства: квір-кіно в Україні

Пінчук Арт Центр у партнерстві з КиївПрайд за підтримки Київського міжнародного фестивалю короткометражних фільмів  і посольства Швейцарії провели показ фільмів, присвячених квір-тематиці. 

Перед показом глядачів чекала коротка лекція про квір-теорію та її відображення у світовому кінематографі від Надії Парфан, культуролога, громадської активістки, кураторки незалежних культурних проектів, співзасновниці Міжнародного фестивалю кіно та урбаністики “86” в місті Славутич.

Спеціально для Громадське радіо, Надія Парфан поділилася своїми думками про винекнення квір-кіно та його розвиток в Україні. 

“Квір-кіно — це такий напрямок у кіноматографі, який виник на прикінці 80-х – початку 90-х переважно в англомовному світі (США, Канада, Північна Америка, Великобританія). Сам термін “квір-кіно” – походить із англомовної критичної теорії, гендерних студій і академічних дисциплін. Його ввела кінокритик британського кінематографічного часопису “Sight and Sound” Рубі Річ, написавши статтю “Нове квір кіно”. Що це означало в історичному контексті? Що були певні фільми на ЛГБТКІ-тематику, вони були завжди, це не було чимось новим зображувати гомосексуальність на великому екрані. Але новим було поняття “квір”. 

Цим терміном вона описала низку фільмів, які були радикальними за формою і агресивними у їхній підтримці сексуальної ідентичності, які кинули виклик і гетеронормативному статусу-кво і заохочували позитивні образи лесбійок та геїв, які виступали в русі гей-емансипації.

“Ці всі речі почали дуже цікаво проявлятися на екрані. Фільм про який я сьогодні буду говорити, називається “Мій приватний штат Айдахо” Гаса Ван Сента, знаковий ЛГБТКІ-фільм, який підпадає під цю категорію “квір-кіно”, – говорить Надія Парфан. 

“Чому це важливо і чому ми сьогодні про це говоримо? Тому що мистецтво часто йде попереду суспільства: відчуває, передчуває та якось інтуїтивно може запропонувати візію чи шляхи для вирішення суспільних проблем з одного боку, а з іншого боку є цариною самовираження, тобто те, що показується в кіно – формує те, як люди уявляють собі світ. Тому важливо працювати і на території мистецтва також, не обмежуватись лобіюванням прав через законопроекти, а змінювати цінності і уявлення людей.”

Говорячи про українське квір-кіно, Надія Парфан відмітила  українського художника і режисера, якого вважає яскравим представником квір-культури — Анатолія Беглова: “Толік Белов і його фільм “Секс, лікувальний, рок-н-рол”. Це дуже класний фільм, точніше навіть уривок незнятого повністю фільму. Це ідея солідарності з усім прогресивним мистецтвом”. 

“Якщо говорити ще про квір-кіно, що подивитися, то ось з останніх це — “Життя Адель” та переможець декількох оскарів – “Місячне сяйво”, дуже квіровий фільм, який ще про расово-сексуально-орієнтаційний момент. А взагалі чудово досліджувати і підтримувати нашу українську локальну традицію: це Толік Белов, це Жанна Озірна зі Львова і її фільм “Котики” – маленька лесбійська документальна комедія і вона зараз знімає новий фільм “Благодать”, Оксана Казьміна, яка знімає фільм “Антігона”, великий документальний проект. Ну і себе не прийнято рекламувати, але я зняла колись фільм “Екзарх” про православного священника і підтримує квір-православвя”.  

Покази квір-кіно передують відкриттю виставки “Крихкий стан” в Пінчук Арт Центр, яка серед іншого представить роботи Карлоса Мотти, відомого завдяки його захопленості історіями квір-культури та активізму. В його творчості гендерна політика дає можливість сформулювати певні позиції проти соціальної та політичної несправедливості.

Нагадаємо, що КиївПрайд-2017 проходить з  9-18 червня під гаслом “Країна для всіх!”.  Переглянути детальну програму.  

За підтримки Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні.