Герой цього матеріалу приїхав на навчання в Україну у 1981 році. Пізніше він закінчив аспірантуру та став кандидатом наук. У часи дефіциту та економічного занепаду Анікі Джонсон зміг побудувати успішний бізнес та на відміну від більшості африканських студентів залишився в Україні.
–«Когда я заканчивал аспирантуру начался распад СССР, говорить Анікі Джонсон. – Когда я был студентом и аспирантом, я научился делать бизнес. Я уже знал, что где взять, где делать деньги. Мы были первым поколением, которые в 1991 году создали свой бизнес. Для выживания почти все иностранцы в Украине занимались спекуляциями. Мы были спекулянтами! Как хобби, я возил в Нигерию медицинские изделия, кардиографы, рентген, узи. Этот бизнес приносил неплохие деньги. В последние годы СССР в стране был дефицит. Просто так купить медицинское оборудование было нельзя. Но во время учебы здесь, я нашел немало друзей, знакомств. Возили из Москвы в Киев, а отсюда в Нигерию. Сначала все делалось в общежитии или на квартирах. В 1994 году мы открыли свой офис на Саксаганского. Потом мы наладили поставки в Камерун, Того, Бенин, Малавию.
Я приехал, когда мне было 19 лет. За все эти годы мы стали «своими». Мы знаем обычаи и культуру. К нам всегда было много вопросов. Я находил подходы к декану, ректору, коменданту. Этот опыт помог мне в работе. В Украине нет массового расизма. Есть отдельные люди. Кому-то не нравятся арабы, или китайцы, или вьетнамцы. В бизнесе же покупают не меня, а оборудование. Если мои условия лучше, чем у других, то почему нет? Да, всегда были подозрения. В 1990-х за мной даже следила СБУ и отдел по борьбе с наркотиками”
Анікі є афроукраїнцем. Афроукраїнці – це люди, які народились або довгий час живуть в Україні, але кровно пов’язані з Африкою. Дуже часто вони або їхні батьки були студентами українських університетів, а потім залишились тут, знайшли роботу та завели сім’ї. Більша частину афроукраїнців живуть у Києві, Харкові, Дніпрі, Одесі та Тернополі. На жаль, в Україні немає точної статистики про кількість афроукраїнців, але мова йде про сотні людей, для яких Україна стала новою батьківщиною.
У меня гражданство Нигерии, розповідає Анікі. – Юридически я нигериец, но ментально и идентично – украинец. Я в Нигерии чужой. Тут я свой среди чужих, а там чужой среди своих. Я часто езжу в Нигерию и первое впечатление в аэропорту: почему все черные? Я привык, что на работе, на улице все белые. Мне нужно пару дней в Нигерии, чтобы привыкнуть.
Я планирую и дальше работать здесь. Мне 56 лет и до пенсии мне уже близко, но пенсия – это когда тебе нечего давать и нечего с тебя взять. Я буду работать до конца. Хочу, чтобы меня «вынесли» с работы».
Наразі в Україні навчається близько 64 тисяч іноземних студентів зі 148 країн світу. З них більше 12 000 – це вихідці з африканських країн. Здебільшого студенти приїжджають з Нігерії, але у найбільших українських містах нерідко можна зустріти і громадян Сьєрра-Леоне та Кот-д’Івуару . Серед спеціальностей найбільш популярними є лікувальна справа, менеджмент та стоматологія. Попри загалом неконфліктний досвід Анікі Джонсона, більшість африканів в Україні стикаються з агресією та дискримінацією. Наприклад, пару місяців тому на темношкірих студентів у Маріуполі напали біці Азову, а в Івано-Франківську група молодиків побила темношкірого іноземця. За статистикою, яку Громадському радіо надала Нацполіція, у 2016 році було встановлено і взято на контроль загалом 76 злочинів з мотивів нетерпимості. Вісім кримінальних проваджень пов’язані з расизмом та кольором шкіри. Однак не всі вважають цю статистику репрезентативною, адже жертви часто не повідомляють поліцію, а тому багато проявів такої агресії лишаються.
За підтримки Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні