Біометричні паспорти для переселенців: з чим стикаються люди, прописані на непідконтрольних територіях

В Чернівецькій області начальник одного з департаментів управління міграційної служби вжив нецензурну лайку у відношенні людини, яка прийшла отримати закордонний біометричний паспорт. Чоловік мав прописку на непідконтрольній території, і в управлінні вирішили додатково перевірити особу, однак чоловік наполягав, що в законі вказаний єдиний перелік документів для всіх громадян України. 

10 серпня біля 16:00 Євген Семехін зайшов до обласного управління державної міграційної служби в Чернівецькій області подати документи на оформлення біометричного паспорту для виїзду за кордон. Співробітники подивились паспорт чоловіка, і побачивши прописку в Донецькій області на непідконтрольній території, відправили в якийсь кабінет, на відміну від інших людей в черзі. Це обурило чоловіка, і він вирішив включити диктофон перед тим, як зайшов у кабінет, каже Євген:

“З розуміння ситуації – а я бачу донеччан, які переїхали від початку операції АТО в інші області, як їм створюють перепони в отриманні паспорту – я зрозумів, що щось буде цікаве, включив диктофон на запис, і не помилився”.

Як виявилось, Євген потрапив до кабінету начальника відділу реєстрації громадян Юрія Албулеси, і як він каже, йому одразу повідомили, що документи на паспорт він тут не зможе подати. Спочатку Євгена намагались відправити у міську міграційну службу. Але за законом людина може звертатись до будь-якого управління ДМС, що і зробив Євген. Після цього, каже чоловік, запитали довідку переселенця та військовий квиток. Євген пояснив, що вважає це дискримінаційною дією у відношенні до себе. За словами Євгена, він достатньо заробляє і довідка йому не потрібна для отримання певних пільг чи виплат, а що до паспорту – послався на загальний закон для всіх громадян, адже в переліку необхідних документів для отримання закордонного біометричного паспорта є лише ідентифікаційний код та паспорт громадянина України.

“Я нічим не відрізняюсь від киянина, одесита, мешканця Івано-Франківська, який через мандрівку або роботу приїхав у Чернівці. Він (начальник одного з департаментів управління міграційної служби, ред.) сказав мені, якщо я такий розумний, щоб ставав в чергу, але документи він у мене все одно не прийме і відправить додому”. 

Євген попросив дати відповідь про відмову приймати документи, чиновник послався на внутрішню інструкцію і відмовився надавати документ про відмову.

“Я повідомив йому, що є закон України, який регламентує подачу документів для отримання паспорта громадянина України для виїзду закордон, де зазначено перелік документів: паспорт України, ідентифікаційний код, і за бажанням, паспорт закордонний, можна теж його принести, якщо такий є”, – каже Євген.

Після численних дебатів чиновник нецензурною лайкою відправив Євгена у Донецьку область отримувати паспорт. Редакція Громадського радіо отримала аудіозапис від Євгена, де записана повна розмова, і саме частина відповіді чиновника на запитання:

“Я сразу вам говорю. У нас есть базовый орган, который работает с переселенцами. – Я не переселенець, я громадянин України на території України. – Тоді п…  в Донецкую область і делайте себе там паспорт!”.

За підсумками розмови, Євген не отримав відмову, а документи так і не прийняли.

Ми зв’язались з начальником відділу реєстрації громадян державної міграційної служби Чернівецької області Юрієм Албулесою, і дізнались його точку зору. Чиновник посилається на той самий закон України, і  перелічує необхідні документи – паспорт громадянина України, попередній закордонний паспорт, якщо він є, і квитанцію про сплату обов’язкового адміністративного збору. Проте, пояснює свої дії необхідністю додаткової перевірки.

“Громадянин Семехін звернувся до управління МДС не для оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, а для отримання попередніх роз’яснень. Оскільки на даний час в управлінні встановлена електронна черга, і у нього не було попереднього запису про отримання даної адміністративної послуги. Всі особи, які подають заявку для оформлення паспорта для виїзду закордон, повинні бути ідентифіковані. І прописана процедура ідентифікації. Відомчими засобами або іншими реєстрами. Оскільки на сьогодні отримати ідентифікацію осіб громадян, які зареєстровані на території проведення АТО, не є можливим, вироблено спеціальний алгоритм, який допомагає їм отримати цей паспорт. І на мої питання, щоб допомогти Семехіну, я отримав негативні відповіді”, – каже начальник відділу.

Також, чиновник вважає: Семехін не повідомив, що має закордонний паспорт, адже це, на думку Юрія Албулеси, спростило б процедуру оформлення. Також ідентифікація можлива за військовим квитком, свідоцтвом про народження, тощо, і саме такі документи, судячи з усього, вимагають лише у громадян з пропискою на непідконтрольних територіях. Семехін відмовився надавати такі документи. А от свою нецензурну лайку чиновник ніяк не коментує, окрім як позиції, що його спровокували.

“На території України всі документи про ідентифікацію особи скануються засобами єдиного демографічного реєстру. І після цього лише приймається рішення про виготовлення паспорту. Якщо особа не ідентифікується терміном до 2-х місяців, надається письмова відмова в оформленні паспорта. І ця особа має право звернутись до суду, щоб в судовому порядку себе ідентифікувати”

Юрист Крим СОС, Ольга Куришко, пояснює: в законодавстві не прописані ніякі додаткові документи, але в державних органах дійсно діють внутрішні інструкції, і одного паспорта України недостатньо, щоб перевірити людину з пропискою на непідконтрольній території так само, як перевіряють інших громадян. За її словами, всі громадяни при отриманні закордонного паспорту проходять процес ідентифікації, але це пов’язано не з місцем проживання, а зі створенням демографічного реєстру.

“У зв`язку з останніми змінами у законодавстві з 2016 року, всі дані вносяться до демографічного реєстру. І для того, щоб зібрати по максимуму інформацію про людину, він проходить ідентифікацію”, – говорить Ольга Куришко. 

Людина, яка хоче оформити закордонний паспорт, подає свої документи в міграційну службу.  Ольга пояснює механізм на власному прикладі.

“Міграційна служба робить запит в паспортний стіл, де мені, наприклад, видавали паспорт громадянина України. З тим, щоб вони підтвердили, що я – це я. Коли видавалися паспорти громадян України, робилась особиста справа, яке зберігалася в архівах. І відповідь з того місця, де мені видавали паспорт громадянина України, приходить такий: так, це вона, вона – громадянка України, і запускається процедура отримання біометричного паспорта. Відносно людей, які мають реєстрацію на непідконтрольною території, і це можуть бути не тільки ВПО, це можуть бути ті, хто переїхав 10-15 років тому з Криму, Донецька, Луганська, наприклад. І міграційна служба не може направити туди запит для підтвердження особи цієї людини, тому, що архіви або втрачені, або до них немає доступу. Тому існує другий ступінь ідентифікації, коли людина приносить всі документи, які у нього є, з фотозображенням. Прямо в законодавстві це не передбачено. Передбачено, що проводиться якась перевірка, але як це проводиться, який загальний перелік документів. Але дійсно, існує внутрішня інструкція або внутрішнє розпорядження у міграційної служби, що в разі отримання документів від жителів непідконтрольної або окупованої території просити людей принести інші документи, за допомогою яких можна їх ідентифікувати”.

Це проблема, каже Ольга, адже люди для оформлення документів приїздять з різних міст або сел, і беруть з собою лише офіційно вказані в переліку документи, а потім стикаються з проблемою подати додаткові документи, які з собою не мають, і ніякої інформації про це немає. Чи є такий підхід дискримінаційним по відношенню до людей – так, є, каже Ольга. Сам процес ідентифікації для всіх громадян не є чимось дискримінаційним, але окремі правила для окремих людей – дискримінація за ознакою територіальної приналежності. 

“Механізм реалізації для всього цього різний для різних категорій населення. І в цій ситуації потрібно передбачити або спрощену процедуру, або якусь іншу процедуру саме для цих людей. Вони ж не винні, що в України немає доступу до цих архівів?”, – вважає Ольга Куришко.

Сам закон, пояснює юристка, не є дискримінаційним. А от його реалізація, як показує практика, може бути цілком дискримінаційною.

За підтримки Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні