Танки, винищувачі та авіаносець: українська зброя у міжнародних політичних іграх (ДОБІРКА)

У The New York Times 14 серпня навели слова експерта Міжнародного інституту стратегічних досліджень Майкла Еллмана. Він вважає, що одним із джерел постачання двигунів для цієї зброї міг бути український завод «Південмаш».

У самому підприємстві заперечують факт співпраці із Пхеньяном. Керівник Головного департаменту інформаційної політики Адміністрації президента України Володимир Горковенко сказав, що розслідування нагадує провокацію. Майкл Еллман у своїй статті «Секрет успіху інтерконтинентальних балістичних ракет Північної Кореї» однозначно не стверджує, що «Південмаш» може бути лише одним із ймовірних джерел для постачання двигунів до Північної Кореї. Мовляв, Росія має для цього інші потужності, і не виключено, що саме звідти, а не з України, надійшли деталі.

Україна вже зіштовхувалася із подібними ситуаціями.

Останній український і перший китайський авіаносець

2012 року у військово-морського флоту Китайської Народної Республіки з’явився на озброєнні перший авіаносець — «Ляонін». Про це вказано у звіті Центру стратегічних і міжнародних досліджень. У Піднебесній цей корабель збиралися використовувати для навчання персоналу. До того, що Китай отримав свій перший в історії авіаносець, долучилася Україна.

«Ляонін» — це перебудований радянський авіаносець «Варяг». Його почали конструювати 1988 року. Після розпаду СРСР у 1992 році його будівництво законсервували. Тоді корабель був готовий приблизно на 70%. 1998 року Національне агентство із розвитку та євроінтеграції України оголосило тендер на продаж корпуса військового корабля «Варяг». Із пропозицією у 28 мільйонів доларів його викупила компанія «Chong Lot» із Макао.

Українська влада не могла утримувати озброєння, продала його. За умови, що корабель не мають використовувати у воєнних цілях. Компанія «Chong Lot» обіцяла спорудити плавуче казино із «Варяга». Але 1999 року колишня португальська колонія Макао остаточно увійшла до складу КНР. Пекін не був стороною угоди і не брав на себе зобов’язань, відтак вирішив спорудити свій перший авіаносець на базі «Варяга».

Корабель довго не пропускала Туреччина із Чорного до Середземного моря. Стамбул діяв під тиском Вашингтона, де не хотіли бачити, як Пекін будує свою першу плавучу авіабазу. Але 2002 року «Варяг» таки дістався берегів китайської провінції Ляонін. Там 2011 року вже добудований авіаносець спустили на воду і взяли на озброєння. Так «Варяг» став «Ляоніном».

У 2017 році КНР презентувала перший авіаносець, що від початку побудувала сама. Але він майже повністю повторює свій український прототип. Китайські конструктори не змінили ім’я корабля — перший операційний (не навчальний) авіаносець Піднебесної називається «Ляонін».

«Кольчуга», що вкрила Україну від руху на захід

Головного департаменту інформаційної політики Адміністрації президента України Володимир Горковенко на своїй сторінці у Facebook написав, що розслідування американських журналістів нагадує провокацію із начебто продажем «Кольчуг» до Іраку 2002 року. «Кольчуги» — радіотехнічні розвідувальні станції.

Колишній майор державної охорони Микола Мельниченко у США свідчив про «Кольчуги». Зокрема він стверджував, що має записи розмов тодішнього Президента України Леоніда Кучми, де посадовець із керівником «Укрспецекспорту» Валерієм Малєвим обговорює можливості продажу радіотехнічних систем до Іраку. На той момент у цій країні владу утримував Саадам Хусейн, і через його режим держава була під міжнародними санкціями. Зокрема, заборонялося постачати будь-яку зброю до Іраку.

Після введення військ США до Іраку, «Кольчуг» на Близькому Сході не знайшли. Але історія завдала шкоди іміджу України: від тісної співпраці із Леонідом Кучмою відмовився ЄС, а послу США в Україні Карлосу Паскуалю український уряд навіть вручив ноту протесту. Це заморозило співпрацю України та Заходу. Також тодішній міністр економіки Олександр Шлапак заявляв, що через скандал із «Кольчугами» наша країна зазнала економічних збитків: від співпраці відмовлялися міжнародні торговельні партнери.

«Рука України» у Сирії

У листопаді 2012 року BBC опублікувала фото ящика із боєприпасами із бази сирійських повстанців поблизу Алеппо. На ньому вказана країна походження: «Україна». Також, згідно із написом, вантаж прямував з аеоропорту «Гостомель» до аеропорту Ер-Ріяда і призначався для Саудівських королівських сухопутних військ.

Кореспонденту не дозволили поглянути на вміст вантажу, а також не надали інформацію, як він опинився у Сирії. На фото BBC було видно назву компанії-продавця «Dastan» і виробника — Луганський патронний завод (Luhansk Cartridge Works).

В українському МЗС заявили, що Україна ніколи не постачала свою зброю до Сирії. Водночас там підтвердили, що Київ від 2010 мав угоду про постачання патронів армії Саудівської Аравії. Мовляв, якщо це озброєння потрапило до сирійських повстанців, то йдеться про відповідальність Ер-Ріяда. У неофіційних інтерв’ю BBC представники сирійської опозиції підтверджували, що отримують амуніцію від Саудівської Аравії.

Українська зброя у Південному Судані?

2012 року Україна фігурувала не лише в історії сирійського конфлікту. Amnesty International, організація з прав захисту людини, тоді засудила Київ за постачання танків до Південного Судану. У країні тоді (як і досі) тривав громадянський конфлікт. Правозахисна організація закликала уряди країн світу відмовитися від постачання зброї у цей регіон, адже її могли використати для порушення прав людини.

Офіційної реакції від української влади на заяву Amnesty International тоді так ніхто і не дочекався. Водночас «Дзеркало тижня» опублікувало розмову із своїм джерелом із «Укрспецекспорту». Особа стверджувала, що інформація про постачання українських танків не відповідає дійсності.

Навесні цього року кенійських та суданських виданнях з’явилося повідомлення про те, що «ООН засуджує Україну за постачання боєприпасів, систем залпового вогню, латків та танків до Південного Судану».

Жодного звіту ООН про це немає, жодних офіційних заяв від представників Об’єднаних Націй — також. Автори посилалися на результати дискусії між представниками ООН на форумі (місце і час — не зазначені). Реакції на цю інформацію від українських посадовців також не було.

«Афера» з українськими винищувачами у Хорватії

У березні 2016 року Військова поліція Хорватії розпочала розслідування проти Міністерства оборони країни. 2013 року Загреб придбав у Києва п’ять модернізованих радянських винищувачів МіГ-21 в і ще сім відправив на модернізацію в Україну. Техніка, що надійшла назад до Хорватії, нібито містила старі запчастини із Болгарії та СРСР, що не відповідало умовам контракту з українською стороною.

Невдовзі Володимир Гройсман в інтерв’ю хорватському виданню Jutarnji Vijesti підкреслив, що українська сторона запрошує хорватських експертів для роботи в Україні. Що Київ зацікавлений у розслідуванні цієї справи: «Слово “афера” я використовую не щодо ремонту, а щодо інформаційної кампанії у хорватських ЗМІ, які слідкують за цим капітальним ремонтом протягом більше чотирьох років». Тему активно підхопили російські міжнародні медіа: Russia Today, Sputnik i Russia Insider.

Матеріал підготував Михайло Драпак.

Як повідомляло Громадське радіо, Північна Корея перевела армію у стан підвищеної бойової готовності.