"З широко заплющеними очима". Чому поліція "заплющує очі" на агресію на грунті ненависті?

Скільки злочинів на грунті ненависті відбувається в Україні щорічно?

За статистикою Національної поліції, у 2016 році було встановлено і взято на контроль 76 злочинів з мотивів нетерпимості. Вісім кримінальних проваджень пов’язані з расизмом та кольором шкіри. Велика частина темношкірих в Україні – це студенти з африканських країн. Як правило, їм дуже непросто адаптуватись у абсолютно новій країні, де на них часто звертають увагу через колір шкіри. Іноді на них навіть нападають. 

“Нещодавно у парку відпочинку імені Лесі Українки у Луцьку невідомі нанесли тілесні ушкодження трьом іноземцям, – розповідає прес-секретар поліції Волинської області Олег Плазовський. Інцидент трапився близько 22:00. Під час конфлікту невідомі побили трьох іноземців – громадян Намібії та Алжиру. Всі вони студенти луцьких університетів. Потерпілі після допомоги після госпіталізацї відмовились. За фактом слідчі розпочали кримінальне провадження за частиною 2, 296 статті Кримінального кодексу України – хуліганство. Стаття передбачає до 4 років позбавлення волі. Слідчі вже встановили особу одного із зловмисників. Ним виявився 24 річний мешканець Луцька. Нині вирішується питання щодо оголошення йому підозри у злочині”.

У кількох інтерв’ю свідки конфлікту 3 серпня заявляли, що нападники обзивали студентів, глузували з кольору їхньої шкіри, а одже дискримінували їх за расовою ознакою. Проте поліція Волинської області все одно розпочала кримінальне провадження не за 161, а за 296 статтею Кримінального кодексу, де йде мова не про агресію на грунті ненависті, а про хуліганство. На моє питання, чому поліція не звернула увагу на расистські глузування нападників, прес-секретар волинської поліції Олег Плазовський відмовився відповідати та кинув слухавку.

Побиття темношкірих студентів у Луцьку – це лише один з випадків, коли замість 161 статті поліція використовує 296 статтю КК. 20 жовтня 2015 року у Києві на стадіоні “Олімпійський” ультрас команди “Динамо” побили темношкірих уболівальників. Тоді поліція так само розпочала кримінальне провадження за 296 статтею КК. І це попри те, що ультрас не нападали на фанатів з іншим кольором шкіри, що сиділи поруч.

Історію, яка сталася роком раніше, коли у метро побили афроукраїнця – громадянина України, який корінням пов’язаний з Африкою нам розповіла мати постраждалого хлопця Галина Узу.

“Це сталося майже три роки тому. У нас такий сумний ювілей, – розказує Галина Узу. Мій син повертався з роботи о сьомій годині вечора. На станції метро “Палац спорту” його стала переслідувати група молодиків, чиплялися до нього у вагоні метро, ображали, називали мавпою та пропонували банан. Мій син не витримав і сказав: “Добре, хочу банан!”. Почалися погрози. Мовляв, ми зараз вийдемо і покажемо тобі банан. Коли поїзд приїхав на станцію “Позняки”, мій син вийшов на перон. Група молодиків теж вийшла і почали його бити. Сина били п’ятеро людей, а інші їх підбадьорювали, дивилися, кричали та обзивали його. Свідки проходили повз, ніхто не втрутився і не допоміг”.

На той момент співробітника поліцїі, члени якої повинні знаходитись на кожній станції метро, не було на місці. Адвокат Галини Узу, яка займається справою її сина також додала, що спочатку, попри заяви постраждалого про расистський характер нападу, поліція кваліфікувала справу як хуліганство. Лише після багатьох звернень Галини Узу до громадських організацій та втручання Уповноваженого з прав людини, справу перекваліфікували за 161 статтею. Проте цей випадок є радше винятком з правил.

Поліція використовує статтю за хуліганство замість статті за агресію на грунті ненависті не лише у випадку расистських нападів, а й під час агресії проти членів ЛГБТ-спільноти. У травні цього року на Житомирщині чоловік побив жінку після того, як дізнався, що вона лесбійка. Жертва побиття Наталя отримала струс мозку. Після того, як вона написала заяву, поліція порушила кримінальну справу за статтею “хуліганство”. Наталя дуже хотіла, аби справу порушили за 161 статтею КК, адже було очевидно, що чоловік напав на неї через сексуальну орієнтацію. 

“Проблема полягає в тому, що якщо поліція наразі буде кваліфікувати злочини за 161 статтею КК, то для них це створить додаткові питання, – пояснює адвокат з Центру соціальної дії – Юлія Науменко. Генеральна Прокуратура буде контролювати розслідування злочину. Поліція не хоче такого контролю та не сильно й хоче такі злочини розсідувати, бо є проблема мотиву. Як представники старої міліції, так і представники нової поліції кажуть мені, що недоведений мотив злочину. Коли я кажу, що інших мотивів не було, що є покази потерпілого, є нецензурні висловлювання, які ображають націю, орієнтацію або релігію потерпілого, поліція каже, що цього недостатьно, щоб кваліфікувати злочин за цією статтею. Ознаки, за якими дискримінують нападники, на думку полісменів, недостатньо конкретизовані. Сексуальна орієнтація у статті 161 взагалі не згадується”.

Юлія Науменко також додала, що за роки проведення Маршу рівності у Києві, проти жодного з нападників не порушили кримінальну справу за статтею 161.

Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії може проявлятись не лише у фізичному вимірі, у 161 статті є згадка про “образу почуттів громадян”. Отже, навіть саме глузування та заклики спрямовані на розпалювання ворожнечі також підпадають під 161 статтю. Ми вже розповідали про антисемітські заяви Почаївської лаври та антиромські публікації та листівки одеського відділення ультраправої організації “Сокіл”. 

Статистику, яку я навів на початку цього матеріалу багато фахівців вважають нерепрезентативною, адже більшість жертв фізичної агресії на грунті ненависті не заявляють про такі випадки у поліцію. Кількість образ та глузувань порахувати взагалі неможливо. Тому багато кримінальних справ не порушуються, а історії їхніх жертв залишаються непочутими.

Громадське радіо. Андрій Кобалія

Матеріал підготовлено за підтримки Фонду Г.Бьолля в Україні