"У моєму словнику немає слова расизм", - африканський студент Віктор

Наразі в Україні навчається близько 64 тисяч іноземних студентів зі 148 країн світу. З них більше 12 000 – це вихідці з африканських країн. Здебільшого студенти приїжджають з Нігерії, але у найбільших українських містах нерідко можна зустріти і громадян Сьєрра-Леоне та Кот-д’Івуару . Серед спеціальностей найбільш популярними є лікувальна справа, менеджмент та стоматологія. Більшість студентів дізнаються про освіту в Україні та подають документи за допомогою широкої мережі агентів, які консультують абітурієнтів протягом усього процесу – від пошуку ВУЗу до початку навчання.

“Деякі люди в Нігерії питали мене: Україна, де це? Це частина Росії? А я казав, що це окрема країна. Я знав про Україну ще до того, як вирішив отримати освіту в Європі, – розповідає Віктор Спрус. Я багато чув про Андрія Шевченко. У 2011 я приїхав сюди вчити медицину. У червні я закінчив бакалаврат.

Ідея створити блог про Африку для українців виникла, коли я тільки-но приїхав сюди. Люди мало знають про мій контитент. Разом з моїми однокурсниками ми спробували змінити уявлення українців про Нігерію та Африку загалом. У моєму блозі – “Зустріч зі Спрусіанами” ми говорили про наші рідні країни, традиції, досвіди, з якими стикались у перші дні проживання в Україні. Ми намагались пояснити, що означає бути африканцем та жити там”.

Попри те, що значна частина українців погано уявляє розташування африканських країн на мапі, вони доволі сильно відрізняються одна від одної. Наприклад, Нігерія – рідна країна Віктора – це, по суті, федерація кількасот різних племен, які об’єднує спільне колоніальне минуле та англійська мова, яка дозволяє спілкуватися всередині країни. У Нігерії живе майже 175 мільйонів людей. У перші дні в Україні темношкірі студенти часто дивуються, чому усі постійно дивляться на них, адже в більшості країн Африки питання кольору шкіри неактуальне.  

 “Я не люблю слово “расизм”. Його немає у моєму словнику, – говорить Віктор. Так, в Україні я часто стикаюсь з такими речами, але не люблю називати це расизмом. У деяких є певні стереотипи, але не треба узагальнювати і казати, що ці речі характерні для всіх українців. Це не уявлення про те, що хтось нижчий, а хтось вищий. Українці просто не звикли до темношкірих. У вас не було колоніального досвіду як у Франції, Британії, Бельгії чи Нідерландів. Тому дискримінація тут не через зверхнє ставлення, а через нерозуміння і незнання як реагувати на щось для себе нове.

Я мав проблеми з орендарями, які не хотіли, щоби я жив у них, бо маю темну шкіру. Було кілька бійок. Пам’ятаю історію, коли я жив на Солом’янці. Мій сусід влаштував вечірку, а я попрохав, щоб він робив це трохи тихіше. Він викликав поліцію. Полісмени багато питали в мене, я намагався пояснити ситуацію. Іншого разу на пляжі зі мною не хотіли грати, бо я темношкірий. Ніхто не штовхав чи бив мене, але я відчував ці погляди. Це було не дуже приємно. І такі речі з нами трапляються постійно.Попри це, я вважаю, що в Україні немає расизму. Є нерозуміння”.

Іноді дискримінація переходить у фізичний вимір. Наприклад, навесні цього року на темношкірих студентів у Маріуполі напали молодики у формі (у причетності до нападу звинувачували бійців АЗОВу), а в Івано-Франківську група молодиків побила темношкірого іноземця. Схожа історія сталася і у Луцьку.  

За статистикою, яку Громадському радіо надала Нацполіція, у 2016 році було встановлено і взято на контроль загалом 76 злочинів з мотивів нетерпимості. Вісім кримінальних проваджень пов’язані з расизмом та кольором шкіри. Однак не всі вважають цю статистику репрезентативною. По-перше тому, що дуже часто поліція замість 161 статті КК про “агресію на грунті ненависті” використовує 296 статтю, де йде мова про хуліганство; по-друге, тому що жертви часто не повідомляють поліцію, а тому багато проявів такої агресії лишаються незафіксованими.   

За підтримки Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні