Як судять росіян, білорусів та казахстанців за участь в боях на Сході України?

У Казахстані та Білорусі виносяться вироки місцевим жителів, які воювали на сході України. Порушуються кримінальні справи проти учасників збройного конфлікту на Донбасі і в Росії, йдеться в матеріалі громадського мережевого руху “Открытая Россия”.

Разом з тим, зазначається, що в Росії закон проти найманців працює дуже вибірково: під слідство потрапляють тільки ті росіяни, які воювали на боці українського уряду проти бойовиків ОРДЛО.

Білоруси в війні на Сході України

За даними КДБ Білорусі, на Сході України воювали 58 жителів республіки (реальна цифра може бути набагато більшою). Як зазначається в матеріалі, особливістю білоруського добровольчого потоку було те, що там приблизно рівна кількість прихильників України і “ДЛНР”. Специфіка білоруського правого руху сформувалася ще в 90-ті роки минулого століття: є проросійські білоруські ультраправі, які орієнтуються на «руській мир» і «слов’янську єдність», і є білоруські націоналісти, які вважають українських націоналістів дружнім рухом. В 2013 році члени білоруських націоналістичних організацій брали активну участь в українській «Революції Гідності», а одним з перших загиблих в зіткненнях з нині розформованим спецпідрозділом МВС «Беркут» був білорус Михайло Жизневський.
Найвідоміший білорус, який брав участь в боях в зоні АТО – Сергій Коротких, на прізвисько «Малюта». Він представляє «змішаний тип» білоруського ультраправого. У 90-ті роки «Малюта» брав участь в опозиційному протесті, був близький до правого Білоруського народного фронту, за що, за його словами, був виключений зі школи КДБ. Розчарувавшись в прозахідній опозиції, Коротких вступив до білоруського відділення «Русского национального единства». Потім, вже в Москві, брав участь в діяльності іншої ультраправої російської організації – Націонал-соціалістичного суспільства.

З 2014 року «Малюта» воював на сході України в рядах батальйону «Азов». У грудні 2014 року Президент Петро Порошенко вручив Сергію Коротких український паспорт.

Доля ж тих білорусів, які, відвоювавши, повернулися на батьківщину, складається не так гладко.

У січні 2016 року на нараді з питання охорони державного кордону президент Білорусі Олександр Лукашенко заявив, що деякі з тих білорусів, хто брав участь у війні на Донбасі «позують вже в Мінську зі зброєю».

«Наше ставлення до таких вояк, які воювали в Україні з тієї чи іншої сторони, ви знаєте», – сказав Лукашенко і зажадав від прикордонників, міліції та КДБ «миттєво розбиратися» з такими людьми, так як «ніяких бойовиків в країні бути не повинно».

Регіональні управління МВС вели облік громадян, які виїжджали в Україну з метою участі в бойових діях. А наприкінці 2015 року до Кримінального кодексу Білорусі були внесені зміни, що дозволили залучати до відповідальності навіть учасників бойових дій, які діяли без корисливої ​​складової – одного з головних кваліфікуючих ознак статті «Найманство», схожою з такою ж статтею російського КК. Після цих змін кримінального кодексу МВС передало до Генпрокуратури і Слідчого комітету для «правової оцінки» 16 матеріалів перевірок щодо 24 громадян республіки, «які брали або беруть участь в бойових діях на території України в складі збройних формувань з обох сторін конфлікту».

Корисливий мотив – найбільша перешкода для силовиків, які бажають притягти до кримінальної відповідальності людей, які воювали без санкції держави в іншій країні. Як правило, для ідейно вмотивованого добровольця питання грошової винагороди не є першочергово важливим. 

В матеріалі зазначається, що російські правоохоронні органи, вільно трактуючи будь-які закони і діючи виходячи з політичного замовлення зверху, вільно можуть залучити за статтею «Наемничество» людину, яка пішла до українського добровольчого батальйону (навіть якщо цей активіст не отримував там ніякої зарплати), але при цьому ігнорувати масовий потік найманців з Росії в “ДЛНР” в 2014-2015 роках, і роботу ПВК «Вагнера» в Сирії в 2016-2017 роках.

Втім, в Білорусі закон намагаються виконувати для воюючих з обох боків в Україні. 20-річного Станіслава Гончарова на прізвисько «Терор-машина», який встиг повоювати в батальйоні «Азов», засудили в Вітебську до семи років колонії посиленого режиму за хуліганство, розпалювання расової і національної ворожнечі, а також за грабіж. Судили Гончарова формально не за його діяльність в Україні, а за ультраправу активність в самій Білорусі – зі своїм вуличним угрупованням він переслідував місцевих антифашистів і «осіб неслов’янської зовнішності».

Білорус Тарас Аватаров, за його власними словами, півтора місяці пробув у зоні антитерористичної операції в Донбасі в складі підрозділів «Правого сектору» (заборонений в РФ). Аватарова затримали в наприкінці 2015 року на вокзалі в Мінську, коли він повертався з України додому. Увагу міліціонера привернув бронежилет, який виднівся з-під куртки у Аватарова, який спав на лавочці. Крім бронежилета у нього виявили осколкову гранату до станкового гранатомету і сигнальний пістолет. Слідство наполягало на тому, що у Аватарова була не просто граната, а зроблений на її основі саморобний вибуховий пристрій. Сам Аватарів стверджував, що граната 1979 року випуску взагалі не була боєздатна. Проте, білорус був засуджений за зберігання та контрабанду зброї до п’яти років позбавлення волі.

Перший білорус, що сів за ґрати за новою, «некорисливою» статтею 361-3 білоруського КК, став житель Вітебської області Олексій Єршов, який воював на боці бойовиків “ДНР”. В вересні 2017 його засудили до двох років обмеження волі без направлення в виправні установи. Вітебський обласний суд визнав Єршова винним в «ідеологічному найманстві». Спочатку йому ставили в провину звичайну статтю «Наемничество», але довести отримання Єршовим грошей за участь у військових діях не вдалося. Це перший засуджений в Білорусі бойовик “ДЛНР”.

Казахстанці у війні на Сході України

В вересні 2016 року, одночасно з судом над Олексієм Єршовим завершувався суд в казахстанському місті Семей (колишній Семипалатинськ). Там теж судили колишнього бойовика “ДНР”, який воював на Донбасі з липня по грудень 2016 року.

У Казахстані, як і в Білорусі, кримінальний кодекс поповнився статтею про некорисливу незаконну участь в бойових діях (стаття 162-1, «Умисна неправомірна участь громадянина Республіки Казахстан в збройних конфліктах або військових діях на території іноземної держави при відсутності ознак найманства»). Причому в Казахстані ця стаття з’явилася ще в 2014 році – ймовірно, білоруси використовували казахський законотворчий досвід.
Саме за цією статтею (а також за статтею «Незаконне придбання зброї») і судили жителя Шім’ї. Його засудили до 3,5 років позбавлення волі умовно.

У 2014 році за тією ж статтею 162-1 суд Астани відправив на п’ять років у колонію учасника прихильника бойовиків ОРДЛО Євгена Вдовенка. У квітні 2016 року до трьох років колонії був засуджений житель міста Атирау – на Сході України він вів вогонь по українським безпілотникам. У листопаді 2016 року за участь в бойових діях без ознак найманства отримав три роки умовно бойовик “ЛНР” житель Усть-Каменогорська.

Всі затримані екс-бойовики в своїх свідченнях указували, що потрапили на схід України з РФ: знаходили в інтернеті контакти російських структур, які займалися перекиданням добровольців, приїздили в Ростов-на-Дону і далі незаконно перетинали російсько-український кордон, що тимчасово не контролюється українською владою.

Росіяни у війні на Сході України 

В Росії також міркували над тим, як реформувати статтю, що передбачає відповідальність за найманство. Але, зазначається в матеріалі, в РФ ставили за мету не підведення під кримінальну відповідальність нових категорій громадян, а навпаки, звільнення з-під цієї відповідальності тих, хто воює на боці бойовиків “ЛДНР” або на боці сирійського режиму Башара Асада в рядах нелегальних ПВК .

2 жовтня 2017 року стало відомо про те, що Слідчий комітет завершив розслідування кримінальної справи за «найманству» щодо росіянина, Романа Желєзнова, який поїхав в Україну в 2014 році і вступив до батальйону «Азов». У СК заявляють, що Желєзнова, що знаходиться за межами РФ, судитимуть заочно.

Саме заочно засудили за статтею «Найманство» в червні 2017 року іншого росіянина з «Азова» – Артема Широбокова. Радянський районний суд Самари засудив його до п’яти років позбавлення волі.

Олександра Разумова засудили в Москві до семи років колонії – його звинуватили не тільки в «найманстві», а й в «збудженні ненависті». За версією слідства, Разумов намагався вербувати в підрозділи «Правого сектора» двох співробітників російської поліції.

У «Правому секторі» заявили, що Разумов ніколи не перебував у лавах цієї організації.

Російська стаття «Нацманство» вимагає встановлення в суді корисливого мотиву.

“В російських умовах керовані в ручному режимі суди можуть встановити все що завгодно і знайти ознаки найманства навіть в отриманні бійцем на фронті пачки сигарет про волонтерів. Але є ще одна можливість множити кримінальні справи, штампувати заочні арешти і заочні вироки, не пов’язуючи з громіздкою 359 статтею”, – йдеться в матеріалі.

Через те, що організація «Правий сектор» була визнана в Росії в 2015 році екстремістською, всі росіяни, які хоч якось пов’язані з нею, автоматично потрапляють під кримінальне переслідування. У 2017 році було порушено кримінальну справу стосовно п’яти громадян Росії: Ігоря Чудінова, Геннадія Хамраєва, Георгія Стоцького, Романа Стрігункова і Олександра Валова. Слідчий комітет побачив у їхніх діях ознаки злочинів, передбачених ч. 1 і ч. 2 ст. 282.2 КК РФ (керівництво діяльністю екстремістської організації та участь в ній). Причому якщо Ігоря Чудінова і Геннадія Хамраєва звинувачують в участі в бойових структурах Правого Сектора, то Стоцький, Стрігунков і Валов винні в тому, що брали участь в мітингах і ходах руху.

У вересні 2017 року Чудінов і Стоцький були заочно заарештовані. Також був заочно арештований найвідоміший росіянин, що входить до «Правого сектору» – прес-секретар організації Артем Скоропадський.

В Брянську триває суд над росіянином Денисом Бахолдіним – йому теж закидають участь в забороненому русі «Правий сектор».

Бахолдін емігрував до України в 2014 році, але в 2017 році поїхав в Росію відвідати батьків. Його затримали на кордоні і помістили до брянського СІЗО.

Раніше, в 2015 році, в Іванівській області суд засудив до двох років позбавлення волі умовно 19-річного місцевого жителя, який намагався виїхати в Україну, щоб вступити до лав «Правого сектора». В цьому ж році півтора року колонії дали 21-річному росіянину Олександру Додонову – теж за членство в «Правому секторі».

“Як показує практика, в «різних авантюрах» можна брати участь спокійно, не побоюючись Слідчого комітету, лише воюючи на боці сконструйованих Кремлем квазідержавних утворень “ДЛНР”, або на стороні диктаторських режимів Близького Сходу.
Через донбаський фронт пройшли тисячі росіян. Головним мотивом багатьох з них було саме матеріальна винагорода. Безробітні сімейні чоловіки з провінції, обтяжені кредитами, знайшли на війні можливість вибратися зі своїх фінансових катастроф. Вони принесли смерть і руйнування до сусідньої країни. Багато з них загинули. Цей конвеєр смерті став можливий, тому що стаття «Найманство» була просто відключена вольовим політичним рішенням, і не загрожувала ні самим найманцям, ні тим, хто організував їх навчання і прибуття на територію України”, – зазначається в матеріалі.