«Принизливо, коли я, доросла жінка, не можу це зупинити», — історія потерпілої під час розгону Майдану

«Принизливо, коли я, доросла жінка, не можу це зупинити», — історія потерпілої під час розгону Майдану

Потерпілій Любомирі Кеплер під час розгону Майдану 30 листопада 2013 року беркут зламав руку. Що пригадує із тієї ночі та як далі склалася історія жінки – у матеріалі Громадського радіо

Із Любомирою Кеплер ми зустрічається біля стелли Незалежності у четверту річницю розгону Майдану. На годиннику близько 11 вечора, адже сьогодні вона із потерпілими активістами збирається тут бути до 4 ранку.

У Любомири сиве коротке волосся і блакитні очі. Вона одягнута у тепле коричневе пальто. Трохи поговоривши із людьми, яких так само, як і її побив беркут, йде зі мною на каву, щоб розповісти про події тієї ночі.

Любомира Кеплер під час відзначення четвертоїй річниці розгону Майдану Наталка Роп/Громадське радіо

Свої спогади вона починає із того, що вважає себе винною перед Україною. «Я Україні дуже багато винна, тому що все своє життя я прожила поза Україною: в Москві, Німеччині і так далі», — каже Любомира.

У Москві вона працювала, допомагаючи  жертвам екстремізму, а згодом у медицині катастроф. Жінка також волонтерила після трагедії Норд-Осту.

Час від часу вона також приїздила до України на Помаранчеву  революцію у 2004 році та згодом  на Мовний майдан.

Коли тільки починався Майдан у листопаді 2013 Любомира Кеплер жила у Німеччині зі своїм другим чоловіком. Вона стежила за тим, що відбувалося у Києві і уже 27 листопада із валізою, наповненою кавою та про всяк випадок лейкопластирем, вона приїхала до Києва.

«У нас із чоловіком була домовленість, що якщо я відчуваю, що я маю бути в Україні, то він мене відпускає. Я йому показала: дивись, стільки людей хороших вийшло», — пригадує вона.

Уже на Майдані жінка зайнялася розселенням людей. А згодом допомагала у медичній палатці, адже має освіту лікаря.

Та сама ніч

Вечір 29 листопада Любомирі Кеплер здавався спокійним. Вона займалася прибиранням біля стелли, а потім, коли відчула, що їй холодно, пішла у медичну палатку поговорити з колегою.

«Ми там про філософію, психологію — таке різне бесідували з тим Сашком. І потім я сказала, що біжу, бо совість говорить. Я вискочила на вулицю, люди стояли під стеллою і співали гімн. Коли я підбігла – уже було багато людей і дуже тривожно. Я стала на другій сходинці знизу, тому що люди вже окружили цю стеллу. Переді мною ще кілька чоловік підбігло. І тут раптом почали спускатися … дальше вже пішов фільм жахів, які я не переношу. Вимикача не було, як переключити телеканал. Ці подробиці я не буду розказувати, бо це було страшно. Це було дуже принизливо, коли я, доросла жінка, і не можу це зупинити», — розповідає Любомира.

«Беркут» почав бити людей навколо стелли о 4 ранку 30 листопада. Тоді пані Любомира розгублено стояла із розведеними руками. До неї підійшов один із беркутівців і кийком зламав руку.

Любомира Кеплер зі зламаною рукою після розгону Фото надане Любомирою Кеплер

«Далі мене потягнули у автозак і сталася дискримінація по статевому і віковому сенсу – вони роздивились мене і вигнали зі словами: «Вон пошла бегом». Ще пару матюків про дєвушку середньої поведінки були. Я пішла в палатку, де у мене був рюкзак із документами. Мені було не до руки, тому що це було жахливо, це було принизливо, це було залякування. Якби вони хотіли нас повбивати, то вони б це зробили. Вони хотіли нас принизити і залякати».

Жінка пригадує: тоді били навіть у переході, через що «весь Хрещатик був у крові».

До швидкої була велика черга із побитими людьми, тому вона вирішила, що зламана рука – не є зараз нагальною.

«Хтось пробігав і сказав іти до Софії. І я опинилась із одним хлопчиною… Ми з ним йшли. Він був з ірокезом, з пробитим вухом. Він казав, що в Україні вже нічого не буде, що тут уже нема на що надіятися. І я не мала чим його потішити. І ми обнявшись удвох ішли. Під Софією нікого не було і ми побачили, що йдуть до Михайлівського», — згадує Любомира Кеплер.

Під Михайлівським собором до Любомири підійшли монахи і запропонували чай та каву, каже вона: «Священик запросив зайти у храм і сказав: «Ви моліться хто як вміє і хто до кого хоче». Це був для мене момент об’єднання і зародження України. Бо там були і буддисти, і мусульмани, і рідновіри… різні люди. Я, з одного боку, щаслива, бо той момент не можливо зазняти. Це святе було».

Уже потім, загадує Любомира, прийшли депутати, співачка Руслана, приїхала ще одна швидка. Але вона так і не скористалась послугами медиків. У ранкових сутінках, коли прокидався Київ, жінка їхала додому. А на зустріч їй донька, яка раніше скептично ставилась до участі мами у Майдані.

«І ми тільки з нею вийшли із маршруток, бо вона їхала туди, а я назад. Ми обнялися. І вона сказала: «Мама, я на твоє місце, йди додому».

День, коли у відповідь на побиття Майдану у Києві вийшли сотні тисяч людей, Любомира досі вважає найщасливішим.

Моя ватерлінія

Сьогодні Любомира живе у Києві із донькою та інколи допомагає військовим на фронті: плете сітки, чи в`яже шкарпетки. Також жінка допомагає дітям в диспансері радіаційного захисту, що у Пущі Водиці та  пораненим  черзез «інціативу Е +».

Любомира зізнається, що для неї у житті важливо не опускатись нижче поставленої для себе межі.

«Якщо говорити взагалі про людину, про честь і гідність… Людина не може опуститися нижче ватерлінії, яку вона собі поставила. Це не обов’язково відповідати стандарту, тому що у кожного своя ватерлінія. І не можна осуджувати, що у того вища, чи нижча. Ми всі люди не одинакові. І треба цінувати, коли той, щось чуть-чуть вище зробив. Але опускатися не потрібно. Потрібно слідкувати за своєю ватерлінією».

Згадуючи про Майдан, жінка говорить, що важливо, щоб у суспільстві збільшувався відсоток активних людей. Любомира Кеплер вважає, що поки суспільство не дозріє, змінам не допоможе жодна нова влада.

Останнi новини