«Камуфляжі однакові, лише прапори різні». Діти на передовій розповіли про війну (Спецрепортаж, фото)

На подвір’ї садочку «Золота рибка» не чути характерного дитячого гамору. Не тому, що тиха година – в двоповерховій будівлі зайнята лише одна кімната. У ній «Веселка» – студія рукоділля. Сам дошкільний заклад припинив працювати, коли почалася війна. За сто метрів від нього школа №2. Майже вщент зруйнована градами та танками. Її обстріляли бойовики 28 травня цьогоріч.

Місцеві кажуть, показова акція, влаштована одразу після урочистого закінчення навчального року. Тоді на лінійку вийшли випускники, більшість з яких вперше вдягнули вишиванки. Традиційний український одяг для них готували учасники «Веселки».

8-річна Ліза щодня оминає школу, щоб прийти на заняття до керівниці студії Ольги Кіцманюк.

«Я з трьох років навчаюсь у Ольги Миколаївни, багато знаю і добре малювати вмію», – розповіла школярка.

Дівчинка використовує синьо-жовті кольори, роблячи іграшки на ялинку. До війни, яка триває майже половину її життя, мала вже звикла.

«Ну я зараз так розумію, що війна і можна потрапити під обстріл у будь-який момент, коли почнеться. Не страшно, я вже в підвалі ночувала, я це все пережила», – сказала Ліза.

В Красногорівці дотягують лише канали Росії та «ДНР». Тому дорослі часто кажуть, що місто обстрілюють ЗСУ, але Ліза вважає по-іншому.

«Україна не обстрілює, а захищає. Це вони (ДНР, – ред) почали перші війну, а не ми, вони все брешуть» , – розповідає дівчинка.

Так думають не всі діти. Але тим, хто за прикладом батьків називає українських військових джерелом зла, ті ж дорослі забороняють говорити під запис.

9-річна Софія теж робить іграшки на ялинку. На одній із них герб України.

«Тому, що ми живемо на Україні. Потрібно поводити себе, як укранець – захищати свою землю», – каже Софія.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Місто на «нулі»: як жителі Красногорівки готуються до зими без газу

Серед рукодільників трудиться 7-річний Ігор. Хлопчик часто їздить в Донецьк до тітки. Проїжджає блокпости України та «ДНР». Каже, люди в камуфляжі майже нічим не відрізняються.

«Мене не злякати війною. Проїжджаю через блокпости. Одяг у військових все одно однаковий, тільки прапори різні», – роздумує Ігор.

Заняття у «Веселці» її керівниця Ольга Кіцманюк називає реабілітацією, потрібною, щоб діти забували про війну. Але спочатку відволікти їх майже не вдавалося.  

«Прийшли ми в бібліотеку, я кажу, давайте музику включимо і під неї будемо займатися рукоділлям. Шопен – заспокійливі звуки, приємні. Діти кажуть, виключіть. Що не кажи, всі вуха там, необхідно чути, чи не почався обстріл. Зараз спокійніше стало – малі почали кричати і пищати, гратись», – каже Кіцманюк.

За часів частих обстрілів Кіцманюк збирала дітей в міській бібліотеці. Вона найдальше від лінії зіткнення. Нині в ній влаштовують квартирники поети-аматори, а дітям написане у книжках переказують вустами героїв лялькового театру. Людмила Владішвілі каже, що здійснила тут мрію свого дитинства -завжди хотіла бути бібліотекаркою. Вона опікується дитячим абонементом та десятками ляльок.

«А ми розповідаєм про День права на День захисту дітей. Я показую казку про Мука. А тоді питаю, які права були порушені. Все дітям розказують ляльки. Малі назавжди запам’ятають таку зустріч у бібліотеці», – каже Владішвілі.

До кімнати дорослого абонементу запрошує Валентина Паніна. Тримає аркуші з віршами новачків, показує нові книги, які привезли волонтери. Каже, красногорівці читають.

«Особливо багато читачів було після обстрілів. Обстріли пройшли і прийшли до нас читачі. Красногорівці люблять читати все: заспокійлива література, історичні книги,  почали читати про Україну і беруть у нас їх», – ділиться Паніна.

Через обстріли в місті нема газу. Старе приміщення 70-річної бібліотеки теж нема чим опалювати. Але пані Валентина запевняє, це не проблема.

«У нас читачі рятують книжечки, вони у нас в двіжняку – дуже активні», – жартує Паніна.

Поблизу бібліотеки зустріли першокласницю Катю.

«Я вчуся в 5 школі, в першому класі. У нас 5 хлопчиків, 4 дівчинки, а Софія захворіла», – каже Катя.

Коли почалась війна, Каті було три роки. Але вона добре пам’ятає обстріли. Їх доводилось перечікувати в квартирі, бо будинок не має підвалу.

 «У мене є два брати: Никита и Юра. Коли починаєтся обстріл – біжимо за стінку», – каже Катерина.

В малої є власна версія, чому почалась війна.

«Я знаю, чому вони бахають. Тому, що одного дядю вбили. Вони вирішили відімстити. І стріляють голосно. Вчора бачила, як одна куля от така от летіла в небі. Вибух був. І біля 5-поверхівки все потемніло. І це дуже голосно було», – пригадує дівчика.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Бойовики обстріляли підрозділи АТО в районі Новолуганського і Водяного

Поряд на дитячому майданчику бігає з іграшковим автоматом першокласник Данило, а ще молодша Дарина тримає в руках макет пістолета.

«Ми з Дашою гуляємо. А автомат нам потрібен, бо ми в стрілялки граємо», – каже хлопчик.

Данило вчиться в одному з перших серед п’яти місцевих шкіл україномовних класів. Повністю перевести навчання на українську, було непростим завданням, говорить директорка школи №5 Наталя Кібалко.

«Батьки чому проти були? Тому, що вони не розуміють так добре українську і кажуть, що не знають, чи зможуть допомогти дітям. Ви ж розумієте, що ми російськомовний регіон. Але я їх переконала, я перша в місті набрала український клас. Мені було дуже важко», – ділиться Кібалко.  

Будівля 5-тої школи переживає вже другу війну. Її звели у 1937 році. За часів другої світової тут був шпиталь. Але місцеві кажуть, тепер вона постраждала більше, ніж тоді.

«Нас не зрозуміють ті, хто тут не був. По 13 годин градами масовані обстріли. І не могли діти нікуди піти. Школа не припиняла навчання ні на день. Збиралися де? Збиралися там де тепло. Батьки запрошували. Купками гуртками десь у когось на квартирі», – пригадує директорка.

Відбудову школи почали Червоний хрест, капелан бригади ЗСУ, яка дислокувалась в Красногорівці, Олег Заболотній, вчителі та жителі міста, потім долучились інші благодійники та волонтери.

«У 2014 році вересень дуже важкий був, потім жовтень, у лютому вже почали по хатках збиратись. Школа була обстріляна, школа була без вікон і приходили всі, вчителі, хлопці з ЗСУ покрити хоча б тим що було. Толь, толю закривали дах», – пригадує Кібалко.

Директорка каже, в школі тепло,  це чи не єдине місце в Красногорівці, в якому є опалення. Там встановили твердопаливний котел. І в будівлі функціонують одразу три школи. Бо ще одну Гради зруйнували вщент, інша пошкоджена до непридатності.

«Ми йдемо до школи – чуємо звуки обстрілів, ми сидимо на уроці- чуємо важкі гупи. Скільки разів у нас евакуація була. У нас випадок був в тому році, дитина третього класу померла. Інсульт. Це бомба уповільненої  дії, всі, хто тут був в останні роки, вони всі носять в собі цю бомбу», – каже директорка.

Керівник Красногорівської військово-цивільної адміністрації Олег Ливанчук, пригадує, як в школі на видному місті висів портрет очільника місцевої комендатури ДНР.

«Знаєте, як було 2015 році? Заходимо в 5-ту школу, а там стенд воїнам афганцям і висить і центральна фотографія – комендант Красногорівки, який тут ДНР тримав. Загони самооборони тут створював», – пригадав Ливанчук.

Наразі в школі закінчується ремонт. В шафі директорки чекають акуратно складені таблички з державними символами України. На нещодавно пофарбованій стіні вже висить український вінок, на подвір’ї школярки з синьо-жовтими стрічками репетирують танець з назвою «Мир» під українську пісню. 

Як повідомляло Громадське радіо, 25 листопада бойовики обстріляли позиції ЗСУ із зброї, яка мала бути відведеною від лінії зіткнення. Зокрема під вогонь потрапило місто Красногорівка.