«Поліна» дає збій: історія побитої дружини

Героїня цієї історії не наважується говорити публічно, але дозволила подрузі переповісти свою історію Громадському радіо.

Ви хочете написати заяву?

Жінка живе разом зі своїм чоловіком 15 років. Вони з 10-річною донькою мешкають в однокімнатній квартирі у столиці. 

Чоловік періодично п’є. І б’є. Після побиття він дарує квіти і вимагає зізнань у коханні.

Після одного з таких нападів жінка наважалися піти у поліцію. Найближчий відділок — Дарницький. Саме там з червня запустили пілотний проект поліції проти домашнього насильства «Поліна». Спеціальна мобільна група повинна виїжджати на виклики і допомагати постраждалим від насильства.

Жінка не наважилася написати заяву, коли їй розповіли про наслідки для чоловіка. Черговий запропонував зняти побиття у лікарні за 900 гривень. Вона вирішила, що зарплата їй цього не дозволяє. І повернулася додому. Наступного вечора чоловік знову її побив.

Читайте також: Домашнє насильство перестає бути табуйованою темою. Люди кличуть поліцейських,— Дєєва

Вона намагалася викликати поліцію, але марно. Коли чекала, поки на 102 нарешті звільниться оператор і прийме виклик, чоловік продовжив бити. Зрештою звернулася до своєї подруги Ірини Новицької.

Ірина зателефонувала у громадську організацію «Ла-Страда- Україна» на короткий номер 386 для запобігання домашньому насильству.

Відповів чоловік. Новицька розповіла про невдалі спроби знайти допомогу у правоохоронців, а оператор знову перенаправив до поліції.

Ірина не витримала і почала голосно вимагати дати хоча б якісь номери людей, котрі зможуть допомогти. Оператор запропонував звернутися у відділення соціально-психологічної допомоги у центрі Києва.

Як подруга з синцями буде їхати у метро через усе місто, подумала Ірина. Тоді запитала, чи є такий центр у Дарницькому районі.

Виявилося, є.

У «Поліни» проблеми

Подруга Ірини – одна з тисячі жертв, які звернулися до відділку, де працює «Поліна». З червня до поліції в Україні надійшло 1451 таке звернення. У 22 випадках порушено кримінальних провадження. Утім, у Нацполіції поки немає можливості запровадити єдиний номер для «Поліни», каже Андрій Ткачов, старший інспектор з особливих доручень Департаменту патрульної поліції.

«Окремий номер для самої «Поліни» виділити ми не можемо, бо у нас по Україні 700 відділів поліції. Загальний номер  – 102. Якщо не встигає 102 обробити всі виклики, то ще один номер працюватиме навіть гірше», — зазначає Ткачов.

Постраждала повинна була написати заяву у поліцію після першого нападу або все-таки викликати поліцію під час другого побиття, наполягає Андрій Ткачов, старший інспектор з особливих доручень Департаменту патрульної поліції. Тоді поліцейські направили б на безкоштовну експертизу для зняття побоїв.

Він визнає, чергові повинні пояснювати, чому варто написати заяву на кривдника.

«Маємо навчити кожного поліцейського, щоб пояснював жінкам, що треба реагувати на насильство, бо воно має тенденцію на зростання і посилення. Не можна йти на примирення. Чоловік має пройти корекційне заняття, щоб вміти себе контролювати», — каже Ткачов.

У відділку стверджують, що жінка не написала заяву, бо пошкодувала чоловіка. Черговий пояснив їй, що чекає на кравдника, каже поліцейський з мобільної групи «Поліна» Сергій Герасимчук. 

Ірина Новицька має інше пояснення.

«Коли вона туди прийшла, їй поставили питання, чи дійсно вона хоче написати заяву. Людина після побиття у шоковому стані. Вона прийшла з синцями на обличчі до відділку, а у неї питають, чи впевнена вона. Вона, звичайно, не впевнена, бо не знає, що буде після того, як напише цю заяву і як на ній це відобразиться», — пояснює подруга.

Якщо ж жертві «пощастило» і вдалося викликати поліцейських на місце події, то це ще не кінець усіх перепитій.

Наприклад, єдина у відділку мобільна група «Поліни» могла уже виїхала на інший виклик. Якщо ж насильство сталося вночі, то у притулки постраждалого чи постраждалу не зможуть поселити, пояснює Ткачов.

«По-перше, кризових центрів або шелтерів мало. По-друге, приймають туди лише з 9 до 18. Уночі поліції нікуди відвезти жертву. Максимально, що ми може застосувати, наприклад, до кривдника, це адміністративне затримання на три години», — каже Ткачов.

Ще одна проблема – нестача поліцейських, зазначає Герасимчук. 

Зараз це особливо відчутно. У холодні пори року викликів стає більше, бо дозвілля часто проводять вдома і конфлікти частішають.

Приборкати кривдника може бути складно, бо часто вже на місці поліцейські з’ясовують, що перешкодою для діалогу є алкоголь.

Чим допоможе  «Ла-Страда»?

На гарячу лінію «Ла-Стради» часто нарікають, бо не розуміють її функцій, пояснює президентка організації Катерина Левченко. За її словами, вони лише консультують, а не надають притулки.

Читайте також: Стамбульська конвенція — точка відриву України від Росії, — Левченко

«Гаряча лінія надає інформацію, куди звернутися за місцем проживання, якщо є куди звертатися. Гаряча лінія надає психологічну підтримку і допомогу, незалежно від місця проживання. Ми також можемо надати правову консультацію, допомогу в оформленні документів, зверненні у правоохоронні органи або соціальні служби», — пояснює Левченко.

Левченко наголошує: реагувати на домашнє насильство повинна поліція. Проблема не у відсутності єдиного номера для постраждалих. Потрібен  цілий комплекс державної допомоги.

Що робити?

Найперше, що повинна зробити жертва домашнього насильства, — звернутися до поліцї. 

Якщо постраждалий чи постраждала викликає правоохоронців на місце події, спочатку приїжджає найближчий черговий наряд патрульної поліції. Коли ж вони з’ясовують, що було домашнє насильство, то викликають мобільну групу «Поліна».

До групи входить дільничний офіцер поліції, інспектор ювенальної превенції, коли у родині  є дитина, та слідчий, якщо є підозри на кримінальне правопорушення. Через день з групою також їздить соцпрацівник.

Співробітники «Поліни» на місці вивчають обставини конфлікту, спілкуються з жертвою та правопорушником, допомагають скласти заяву до суду. Також можуть порадити, де шукати притулку, якщо потрібно десь тимчасово пожити, пояснює Ткачов. Жертву можуть поселити у центри соціально-психологічної допомоги. Тут надають притулок на три місяці.

Як запобігти?

Для того, аби вирішити проблему з домашнім насильством, потрібно у кожному регіоні створити центри для допомоги постраждалим, а також змінити ратифікувати Стамбульську конвенцію, законодавство, переконана президентка «Ла-Стради» Катерина Левченко. 

Читайте також: Стамбульська конвенція — точка відриву України від Росії, — Левченко

«Домашнє насильство має бути криміналізоване відповідно до конвенції. Коли це буде кримінальним злочином, тоді будуть інші процедури реагування, складання протоколів поліції на цей випадок, який сьогодні розглядається як адміністративне правопорушення. Крім того, держава бере на себе зобов’язання, ратифікувавши Стамбульську конвенцію, надавати правову допомогу усім постраждалим від домашнього насильства», — наголошує Левченко.

Ті, хто наважується говорити

Поліція таки відреагувала на цю історію. Герасимчук з «Поліни» у Дарницькому районі запросив жінку до відділку, коли дізнався про неї від Ірини. 30 листопада постраждала написала заяву. Суд одразу ж розглянув справу і обмежився попередженням.

Чоловіка доправили до відділку, де, відповідно до рішення суду, з ним провели профілактичну бесіду.

Поліцейські надіслали повідомлення до відділу у справах сім’ї у Дарницькому районі про насильство у родині. Тепер сім’я перебувати на обліку.

Герасимчук обіцяє продовжувати підтримувати подругу Ірини.

Попри те, що подрузі Ірини не одразу допомогли у поліції, вона таки наважилася піти від чоловіка. Зараз жінка знаходиться у центрі соціально-психологічно реабілітації. Вона вперше за багато ночей спить спокійно.

Читайте також: 150 тис. звернень про насилля — це лише 10% від реальних цифр, — «Ла Страда»

За оцінками громадських організацій, кожна друга жінка в Україні потерпає від агресії у родині. 600 українок щороку помирають через сімейне насильство. Для 7% жінок в Україні ситуація, коли чоловік їх б’є, вважається прийнятною.

Лише 10-15% жертв домашнього насильства наважуються звернутися до поліції. Більшість мовчить через страх, фінансову залежність, спільне житло, невіру у те, що хтось може допомогти. Навіть, якщо постраждалий чи постраждала звертаються до поліції, це ще не означає, що їм одразу допоможуть.