Якщо плівки з віднайденим щоденником Миколи Руденка відновлять, то вийде нова книга, — онука дисидента

В Ізраїлі знайшли плівки з табірним щоденником українського письменника, громадського діяча, правозахисника, засновника Української Гельсінської Групи Миколи Руденка, які до цього часу вважалися втраченими.

Про це в коментарі Громадському радіо розповіла його онука Євгенія Руденко.

За її словами, фотоплівки з табірним щоденником Миколи Руденка зберігав ізраїльський дисидент Віктор Фульмахт.

«Він відразу сказав, що не хоче за це ніяких грошей, а просто щиро хоче віддати. Сталося це так: коли він виїжджав з Москви до Ізраїлю, у нього був такий привілейований статус і він міг перевозити багато речей. Тому йому привозили багато різних речей, передавали», — пояснила Євгенія Руденко.

Вона також додала, що Віктор Фульмахт не пам’ятає, звідки саме у нього цей щоденник.

«По-перше, це було 30 років тому, по-друге, дуже багато людей привозили йому речі і він одразу усім казав, що він не буде нікого шукати — всіх, хто передають, нехай приходять і забирають. А за цими щоденниками ніхто не прийшов. І він навіть забув про них. А зараз він просто шукав якісь старі речі, знайшов ці щоденники і відразу подумав, що це треба віддати. Так він мене знайшов», — зазначила онука Миколи Руденка.

Наразі жінка сподівається на відновлення табірного щоденника свого дідуся.

«Я зробила в фотолабораторії в Ізраїлі фотографію цих плівок. На жаль, дуже погано видно. Розшифрувати це неможливо… Треба якась дуже гарна техніка, якої в тій лабораторії не було… Я думаю, що держава має допомогти. Якщо це вийде, то вийде нова книга. Насправді, на цій плівці дуже багато. Це велика книга, як роман», — сказала Євгенія.

Вона також пригадала, що її дідусь багато розповідав про ці щоденники, проте вважав їх втраченими.  

«Він казав, що йому віддала радянська влада майже всі його рукописи і весь його архів, крім табірних щоденників. І він дуже переживав з цього приводу. Вважав, що це вже назавжди втрачено. На жаль, і помер з думкою про це. А забрали це на етапі, коли його відправляли з таборів у заслання, тобто коли він переїжджав з Мордовії на Алтай. Як я можу здогадуватися, у цьому архіві має бути кінець 70-х початок 80-х років і той час, коли він був у Мордовії», – зауважила Євгенія. 

Цікаво, що на фотоплівці зазначено «Лагерный архив М. Руденко». Євгенія пояснила, що Микола Руденко просив не перекладати його ім’я російською мовою. 

«Він завжди з посмішкою казав: «Сахаров називав мене Миколою… От важко їм, язика ламають, але я не дозволяю називати себе «Николаем»», – пригадала онука дисидента. 

Зазначимо, що Микола Руденко народився 19 грудня 1920 року в селищі Юр’ївці Донецької губернії (нині окупована територія Луганщини). Брав участь у Другій світовій війні, був важко поранений у боях.

У 1949 році під час сталінської кампанії проти «космополітів» відмовився негативно характеризувати єврейських письменників, яких вимагали виключити зі Спілки письменників України.

У 70-х починає брати активну участь у правозахисній діяльності, спілкується з московськими дисидентами.

18 квітня 1975 року заарештований, але згодом амністований як учасник Другої Світової війни.

9 листопада 1976 року Микола Руденко у Москві на квартирі лауреата Нобелівської премії миру Андрія Сахарова оголосив про створення Української Гельсінської Групи. 

5 лютого 1977 року Руденка заарештовали у Києві. Письменник був засуджений на 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання. Його тексти кваліфікували як «наклеп на радянську владу». Усі його твори були вилучені з продажу та з бібліотек СРСР.

У 1987 році під тиском громадськості Миколу Руденка звільнили. Він емігрував спочатку до Німеччини, потім до США.