Пістолет направив мені в бік. Їхали мовчки. Думаю: «Мені кінець», – Локтіонов

Боєць 92-ї бригади Владислав Локтіонов, якого підозрюють в дезертирстві, розповів «Фактам» про умови, в яких його тримали в полоні.

За його словами, людям прострілювали ноги, ламали щелепи і вивозили в невідомому напрямку. Більше їх ніхто ніколи не бачив.

«Мої друзі розповідали, як кадирівці нашим солдатам задував монтажну будівельну піну – самі розумієте куди», – згадує Локтіонов і одразу додає:

«Однак, серед співробітників комендатури були і такі, хто говорив: «Хлопці, ну що над вами знущатися? Ви сидите. Це підло, нерозумно і низько – впиватися своєю владою над беззахисним людиною». Деякі цигарки давали, розпитували, звідки я. Якби керівництво того, хто приніс мені каву, дізналося про це, його могли б посадити».

Щодо харчування, що, як розповідає Владислав, десять днів, коли він був в комендатурі, йому приносили ту їжу, яку їли самі бойовики.

«У камері комендатури я перебував один. До мене нікого не пускали, тому що зі мною працювали і дізнавачі, і «МГБ». Емгебешнік – професіонал, був поганим, то хорошим. Це ж їх хитрі прийоми. Він мені давав якісь препарати – то таблетку, то краплі».

23 травня його та ще п’ятьох поленних привезли з комендатури до СІЗО № 17 Луганська. Там чоловіків і утримували весь подальший час.

«Переодягли в старі речі. Розмістили на п’ятому поверсі будівлі, де була лікарня СІЗО, там лікувалися зеки. Ізолювали від світу повністю. Розділили на дві камери – по троє. Видали якісь обос … ні матраци та рвані подушки», – згадує Локтіонов.

За його словами, за півроку він мився два рази: в кінці вересня перед приїздом місії ОБСЄ полонених стали водити до лазні.

Рік і сім місяців Локтіонов не виходив на вулицю. Говорить, два рази оголошував голодування, думав, що так прискорить обмін.

«Годувати приходила опергрупа. Бувало, приносили їжу тричі на день. Бувало, раз на добу. Бувало, через добу. Їжа була жахливою. Часто буквально піввідра жиру і вода. Правда, видавали півхлібини. Якось старший опергрупи поцікавився: «Як їжа?» Кажу: «Ви що, це г … но їжею називаєте?» Він обурився: «Дивись,»укропу» не подобається». Через пару днів після цього до нас на поверх нагрянув спецназ і влаштував «маски-шоу». Не били. Просто психологічно діяли. Частенько приходили і говорили: «Ви тут ніхто. Вас тут немає. Ми можемо вас вивезти, і ніхто не знайде».

Перед приїздом Тоні Фріша – координатор ОБСЄ в гуманітарній підгрупі Тристоронньої контактної групи по врегулюванню ситуації на Донбасі Тоні Фріш – всіх об’єднали в одну велику камеру, зробили там ремонт, видали ковдри і постільну білизну, розповідає Владислав.

«Він приїхав 27 жовтня. Коли сказав, що буде говорити з кожним окремо, керівництво «ЛНР» було шоковане. Вони не очікували такого», – додає звільнений з полону.

Після візиту Фріша, зазначає Локтіонов, умови утримання полонених покращилися.

Розповів Владислав Локтіонов ще один епізод:

«Останні слова емгебешніка, коли я перебував у комендатурі, були такими: «Ми ще з тобою не один раз зустрінемося». Але 23 травня на нас вивезли в тюрму. Пройшов тиждень. Думаю: все нормально, допити закінчилися, емгебешнік відстав. Однак незабаром під вечір пролунало: «Локтіонов, на вихід». Повели на КПП. Я в шоці: куди? навіщо? вже стільки часу пройшло. У боксі стояла машина «ДЕУ». Поруч двоє людей в балаклавах. Номери російські, на лобовому склі російський прапор. Форма не така, як у комендатури. Без шевронів.

Вони надягли на мене щільну «балаклаву», на руках за спиною застібнули наручники. Коли вели в машину, у мене ноги запліталися. Всередині все похололо.

Посадили на заднє сидіння. Той, що сів зліва від мене, поклав руку на плече. Поїхали. Я з-під балаклави побачив, що він пістолет ПМ направив мені в бік. Спочатку їхали мовчки. Думаю: «Мені кінець». Ніхто нічого не говорив, що не залякував. Зрозумів, що назад не приїду. Справа в тому, що, коли знаходишся в полоні, все почуття загострені. З’являється, як кажуть, чуйка.

Однак запитав: «Мене везуть розстрілювати?» Він витримав паузу і спокійно відповів: «Сиди і не смикайся». Мене привезли кудись, посадили на підлогу в підвалі, балаклаву не зняли. Пристібнули до батареї. Не знаю, скільки часу минуло. Був упевнений, що виходу звідси не буде. Я просто відчував це, розумієте?

Потім хтось увійшов. Велів не піднімати голову, відповідати тільки «так» і «ні». Провів допит. В принципі, нічого надприродного. Я на той час уже трохи розбирався. Адже вони багато і так знали, так що особливо в інформації не потребували. Їм потрібно тільки підтвердити щось, тобто я міг говорити маломальску правду.

Під час допиту відбулися деякі неприємні речі, не хочу про них говорити. Потім ця людина пішла. Я сидів і чекав. Дуже довго. У мене все тіло заніміло. Вже просто божеволів.

Ймовірно, над цим підвалом був кабінет. Чутність була нормальною. Хтось говорив по телефону. З інтонації – та людина, яка зі мною розмовляла. Думаю: він уже відзвітував, так що можна розстріляти.

Потім зайшов конвоїр, я його впізнав по голосу. Відстебнув мене від батареї: «Для тебе все обійшлося. Відвеземо туди, де взяли». Кажу: «Командир, дозвольте звернутися?» – «Що ти хотів?» – «У вас не буде сигаретки?» – «Буде». Він виконавець: сказали доставити – доставить, скажуть вбити – вб’є.

Приніс мені пачку і засунув в кишеню кофти. Коли я йому подякував, він просто розгубився: «За що спасибі?» У голосі зовсім інші нотки. «Ну хоча б за те, що поставилися по-людськи». Я шкірою відчув його реакцію. Він не очікував такого. Потім навіть трохи наручники послабив. Загалом, все було на грані.

Коли мене доставили назад у в’язницю і вивели з машини, щоб обшукати, підполковник і майор, які зустрічали, були шоковані: «Хто він такий?» Припускаю, яка служба приїжджала за мною.

Потім чув, як черговий здивувався: «Цього долбо … ба привезли назад? Пощастило йому». Тобто вони знали, що мене не побачать. Ось так зірки склалися в той момент.

Читайте також: Локтіонов, якого підозрюють в дезертирстві, розповів як потрапив в полон