Журналісти показали іранське селище, де мешкали маленькі люди

Журналісти показали іранське селище, де мешкали маленькі люди

Селище Махунік, що лежить за 75 км на захід від афганського кордону, існує тут вже понад півтора тисячоліття.

Серед місцевих воно відоме дивним феноменом – зріст деяких мешканців Махуніка ще століття тому не перевищував одного метра, повідомляє BBC.

2005 року неподалік від селища виявили муміфіковане тіло дитини лише 25 см завдовжки.

Відкриття дало підставу вважати, що в цій віддаленій області Ірану, яка разом із Махуніком складається всього з 13 невеличких сіл, колись було стародавнє “місто гномів”.

Згодом з’ясували: мумія була тілом передчасно народженого немовляти, яке померло приблизно 400 років тому. Втім, науковці переконані, що минулі покоління мешканців Махуніка були дійсно набагато нижче середнього зросту.

Основною причиною затримки росту було недоїдання. Скотарство у цій засушливій, кам’янистій пустелі було практично неможливим. Єдине, що вдавалося виростити поселенцям, були ріпа, зерно, ячмінь та фрукт ююба, схожий на фінік.

Основою харчування жителів Махуніка були прості вегетаріанські страви, як-от “кашк-бенех” (напій із сироватки та фісташкових горіхів, що росте в горах) та похтік (суміш сушеної сироватки та ріпи).

Найбільш дивним у харчуванні жителів Махуніка була їхня абсолютна байдужість до чаю – однієї з найважливіших традицій іранської кухні, що є також ознакою гостинності.

“У моєму дитинстві в нас не було заведено пити чай. Якщо хтось пив чай, його називали наркоманом”, – згадує Ахмад Рахнама, натякаючи на повір’я, що курці опіуму зазвичай пили багато чаю.

61-річний житель Махуніка очолює музей, присвячений історії архітектури і побуту Махуніка.

Будівництво шляхів та поява транспортних засобів у середині XX століття дозволили мешканцям села харчуватися більш різноманітно. Вони почали вживати в їжу харчі з інших регіонів Ірану, насамперед рис та курку.

“Коли з’явились автівки, люди почали привозити продукти із сусідніх містечок і їсти більше різних страв, окрім кашк-бенеха та хліба”, – розповідає Рахнам.

Сьогодні більшість із 700 мешканців Махуніка мають середній зріст, але про мініатюрну статуру їхніх предків й досі нагадують будинки в поселенні.

З майже двох сотень кам’яних та глиняних помешкань Махуніка 70 чи 80 є дуже низькими – лише 1,5 до 2 м заввишки. А є й будинки з висотою стелі близько 1,4 м.

Будівництво було нелегкою справою в цій місцевості, пояснює Рахнама. І маленький зріст мешканців – далеко не єдина причина зведення таких крихітних домівок.

Великих домашніх тварин, які могли би перевозити вантажі, не було, а дороги були дуже погані. Будівельні матеріали місцевим мешканцям доводилося за кілометри нести на собі.

З іншого боку, невеликі будинки було легше обігрівати взимку та охолоджувати влітку, і вони були практично непомітними на тлі навколишнього краєвиду, захищаючи, таким чином, мешканців від небажаних прибульців.

Сьогодні молоді люди їздять працювати до найближчих міст, повертаючись додому з грошима та харчами. Жінки трохи займаються ткацтвом, але, окрім цього, тут немає роботи”, – каже Рахнама.

Життя в селищі й тепер є досить нелегким. Сільське господарство, яке ніколи не було тут надто розвиненим, в останні роки переживає занепад через посуху. І молодь шукає роботу в інших місцях.

 

Автор:

Останнi новини