Чим зараз займаються «кіборги»?

«Кіборг» Геннадій Іванов називає захист Донецького аеропорту (ДАП) найважливішим, що він зробив у своєму житті. Інший захисник ДАП Денис Клещевський закликає не забувати і про інші події, які, на його думку, на когось з військових могли вплинути значно більше.

Дехто з «кіборгів» повернувся до своєї довоєнної роботи. Хтось так і не зміг покинути фронт. Громадське радіо розповідає, чим зараз займаються оборонці ДАП.

Військовослужбовець з Житомирщини Геннадій Іванов (позивний “Баварець”) захищав аеропорт перші 16 днів грудня. Після мав три ротації, але оборону ДАП вважає найважливішою у своєму житті.

«Донецький аеропорт — це була найяскравіша подія мого життя. Звичайно, людина завжди згадує найяскравіше. Для мене це найбільше, що я зробив у житті», — розповідає Геннадій.

Геннадій Іванов після оборони ДАП з армії піти не зміг. Полікувавшись у госпіталі, повернувся у зону АТО. Зараз Геннадій служить у Житомирі, де виховує сина та доньку. «Кіборг» хоче повернутися на фронт.

«Я для себе рішення прийняв у березні 2014 року. Я буду служити до кінця. Коли я не буду потрібен вам, я піду у тінь на цивільну роботу», — пояснює Іванов своє бажання повернутися у зону АТО.

Читайте також: Батьки загиблих «кіборгів» забуті державою, — Світлана Стасюк

Геннадій Іванов запевняє: оборона ДАП змінила бійців.

«У людей, які пройшли ДАП, змінюється світогляд, пріоритети. Нас змінив дуже сильно аеропорт. Він змусив нас бути більш відповідальними, відданими вірними. Ми зрозуміли, що таке справжня дружба, коли людина готова пожертвувати життям заради товаришів. У мене був солдат Максим Денисов, він закрив мене своїм тілом. Отримав дуже сильне поранення і залишився інвалідом на все життя», — розповідає військовий.

Корегувальник 93-ої бригади Євген Ковтун через любов до пива на фронті отримав позивний «Пузо». Але зараз усе змінилося.

«Пиво вже не п’ю. Лікарі заборонили. Своє вже випив», — сміється «кіборг», який потрапив до терміналу 6 січня у розпал бою.

Після участі в АТО Ковтун повернувся до своєї довоєнної роботи — інженером з розміщення реклами. Живе в Києві разом із дружиною та сином. Про січень 2015 року кіборгу нагадує здоров’я.

«З часом себе все більше і більше проявляється контузія, але з цим жити можна», — розповідає Ковтун.

До ДАП Євген поїхав разом зі своїм другом 31-річним Денисом Клещевським (позивний «Кліщ»). Євгена відправили у термінал, Дениса – на диспетчерську вежу, з якої військові коригували артилерійський вогонь.

«Я потрапив туди 6 січня 2015 року у складі 93-ої механізованої бригади. 13 січня вежа від російських танків завалилася. Це все впало. Дуже багато військових постраждали. Три дні ми готувалися до евакуації, але не було наказу. 13 січня ми брали участь у штурмі монастиря на території Донецького аеропорту. 17 січня відштурмували і вже 19 січня вийшли», — згадує Клещевський.

У ДАП Денис, як він уже дізнався у лютому 2015 року, був… дезертиром.

«В аеропорту ми були без документів, бо наше командування відправило нас за усним наказом, а потім сказали, що я самовільно залишив частину», — пригадує Клещевський.

Після цього були бої у Пісках, біля шахти «Бутівка» і знову під Донецьким аеропортом. У вересні 2015 року Дениса демобілізували. Він повернувся до своєї роботи маркетолога на телеканалі. У грудні минулого року звільнився і зараз у пошуках нової роботи. Денис виховує сина.

«Зараз йому 4,5 роки. Коли я потрапив на війну, йому було півтора року. Перший раз, коли мене чотири місяці не було дома, він мене не згадав, бо я змінився трошки зовнішньо», — ділиться спогадами Клещевський.

Микола Тихонов (позивний “Барин”) в аеропорт потрапив 30 грудня 2014 грудня як доброволець у складі «Карпатської Січі». Деякі спогади з терміналу він пам’ятає дуже ясно.

«Я переніс запалення легень у Донецькому аеропорту. Коли заїхав туди, було дуже холодно. Багато чого забувається, але холод згадується. Я ніколи більше так у своєму житті не мерз. Така температура була, мене так “ковбасило», — розповідає про проблеми зі здоров’ям Тихонов.

Зараз Микола Тихонов служить в армії — в Інституті зв’язку ЗСУ у Києві.

«Я з тих пір не змінився. Єдине — зараз почав більше цінувати прості речі. Я подружився з багатьма хлопцями. Це найкращі друзі, які у мене зараз є», — розповідає Тихонов.

Читайте також: Не витримав бетон – витримали люди: виставка про ДАП у музеї Другої світової

Денис Клещевський нагадує, що в українській історії є чимало інших сторінок.

«Донецький аеропорт — це видатна сторінка нашої історії, у першу чергу військової, але я хочу сказати, що дуже багато таких сторінок за часи війни. Це не тільки Дебальцеве, Іловайськ, Донецький аеропорт, Зеленопілля. Є дуже багато таких подій, про які ніхто не знає, про які ніхто вже не напише, бо немає живих свідків», — каже Клещевський.

З 18 по 21 січня 2015 року через підрив терміналу Донецького аеропорту загинули 58 “кіборгів”. 21 січня 2015 року командування вирішило відвести українських військовослужбовців з нового терміналу, оскільки цей об’єкт був повністю зруйнований і не придатний для оборони. За офіційними даними, за 242 дні оборони Донецького аеропорту загинули понад 200 військових. Як склалася доля оборонців, які вижили?