Чотири роки тому, 26 лютого 2014 року, у Сімферополі відбувся багатотисячний мітинг кримських татар та проукраїнських активістів на підтримку територіальної цілісності України. На противагу цьому мітингу був організований мітинг «Русского єдінства», що керувався поплічником російських окупантів Сергієм Аксьоновим.
Громадське радіо поспілкувалось з учасниками проукраїнського мітингу 26 лютого.
«Зараз вже складніше пригадати, з чого все почалось. Я пам’ятаю, що був пост у Фейсбуці та Вконтакті про те, що буде мітинг біля Верховної Ради Крима, біля нашого Пентагону, як ми його називали. Вже тоді було зрозуміло, що там буде сутичка між тими, хто підтримує Майдан і тими, хто не підтримує. Коли я туди йшов, я вже розумів, що буде відбуватись. На початку було дуже багато проукраїнських активістів, переважно це були кримські татари.
Потім, коли нас стало вже досить багато, між нами і проросійськими активістами починались сутички, було оточення поліції, але вона вже нічого не могла зробити, це була критична точка і почалась величезна давка, особливо всередині. Вони намагалися витіснити нас, а ми їх, але нас було набагато більше. Міліція нічого не могла зробити і, мені здається, вона була просто статистом у цьому протистоянні. В мене були моменти, коли я просто відривав ноги від землі і мене ніс натовп, я навіть не міг рухатись. Після того, як ми їх витіснили, я пам’ятаю, що ми спалили георгіївські стрічки, або щось таке всередині цього двору. Вже тоді було щось не так, у мене було враження, що треба залишатись. Тобто того, що ми їх просто витіснили було мало і потрібно держати позиції. Але, з іншого боку, зараз я думаю, що якби ми там залишились, Бог знає, що б сталося з нами в ночі і взагалі», – розповідає режисер Антон Романов.
З роками почали з’являтись деталі мітингу 26 лютого. Наприклад, сьогодні прокурор АР Крим Гюндуз Мамедов заявив, що на мітингу біля будинку Верховної Ради Криму, були присутні представники кубанського козацтва, а проросійськими активістами, котрі виступали з сепаратистськими вимогами, були кадрові російські військовослужбовці.
«Я прийшов на мітинг десь о дванадцятій, чи о першій. Тобто тоді він вже йшов, тому що до того в нас на мітингу була одна знімальна група, а коли вони закінчили, поїхала друга група, у якій я головний редактор. Було дуже багато людей, здається, це був найбільший Кримський мітинг у цьому тисячолітті. Зліва від Верховної Ради Криму стояли проукраїнські татарські активісти, справа стояли проросійські активісти та росіяни, які тоді були звільнені, або просто приїхали бути там. Між ними була суперечка, в якийсь момент почали кидатись шапками, пляшками, почалась давка, намагались видавити один одного з площі, потім активісти зробили коридор з людей, щоб виносити тих, кому стало погано. Деякий час це працювало, але потім почалась ще одна сутичка і проукраїнські активісти виштовхнули російську частину з площі, таким чином перемігши у цьому протистоянні. В цей же час були зламані декілька дверей у Верховну Раду Криму з боку проросійської частини.
Невідомо, це зробили кримські татари чи росіяни, оскільки могло бути і таке, і таке. Частина активістів потрапила до Верховної Ради Криму, але вони швидко звідти побігли, бо їх почали травити газом. Першу частину мітингу поліція намагалась не допустити конфліктів між двома групами активістів, стояли кордоном, але в якійсь момент вони просто пішли. Потім люди почали ходити по площі, збирати всілякі речі, що залишились від проросійських активістів і в кінці зробили з них костер. Я пам’ятаю, там був якийсь дідусь, йому винесли стільчик, він сидів біля полум’я, плакав», – згадує журналіст Стас Юрченко.
Під час сутичок двоє людей загинули й декілька десятків отримали поранення.
«Пам’ятаю, що з одного боку були проукраїнські активісти, переважно кримські татари, а з іншого боку десь п’ять тисяч, можливо більше, прихильників російського світу і почались сутички. Протягом того, як відбувалось громадське протистояння під стінами Парламенту, всередині нього вирішувалась доля Криму.
І власне, якщо я не помиляюсь, тоді Чубаров, Аксьонов та інші діячі зійшлися на тому, щоб відтермінувати цю сесію і сепаратизм в той день не пройшов, тим більше, що проукраїнські активісти витіснили «русский мир» з площі і розходились як переможці. Але вже на наступну ніч почалась збройна агресія Росії і, тоді ще невідомі люди в формі із зброєю, зайняли центральні будівлі влади на півострові», – розказує учасник мітингу Максим Осадчук.
27 лютого, спецпідрозділи ГРУ Росії зайняли приміщення Верховної Ради і Ради Міністрів Криму. Тоді ж Верховна Рада Криму на вимогу загарбників оголосила про проведення на півострові референдуму про приєднання до Росії. Планувалося, що голосування проведуть 25 травня, однак потім його перенесли на 16 березня. 1 березня 2014 року Рада Федерації Росії підтримала звернення президента Путіна про дозвіл на застосування ЗС РФ на території України. РНБО України через агресію Росії ухвалила рішення привести Збройні сили України у повну бойову готовність
Слідчий комітет Росії порушив за фактом кримінальну справу. Кримських татар почали затримувати російські силовики.
Пізніше суд розділив “справу 26 лютого” на дві: окремо – по одному з лідерів кримськотатарського національного руху Ахтему Чийгозу, і окремо по інших фігурантах процесу – Алі Асанову, Мустафі Дегерменджі, Ескендеру Кантемірову, Таляту Юнусову, Ескендеру Емірвалієву, Арсену Юнусову й Ескендеру Небієву.
25 жовтня Ахтема Чийгоза разом із ще одним засудженим окупантами лідером кримських татар Ільмі Умеровим видали Туреччині. Пізніше вони прилетіли з Туреччини до Києва.
22 січня 2018 року двом фігурантам «26 лютого» в окупованому Криму — Алі Асанову і Мустафі Дегерменджи — продовжили домашній арешт до 7 квітня 2018 року. Завтра, 27 лютого окупаційний суд Сімферополя розгляне додаткові докази у справі «26 лютого».