Дослідники знайшли ймовірні рештки першої жінки, яка перелетіла Атлантичний океан

Кістки, які знайшли на атолі Нікумароро, частині острівної Республіки Карибаті, вірогідно, належать жінці-авіаторці Амелії Ергарт. Професор антропології університету Тенессі Річард Джанс опублікував статтю, у якій йдеться про те, що результати аналізу кісток дають багато підтверджень того, що вони належать Амелії Ергарт.  Кістки знайшли у 1940 році на безлюдному острові-атолі Нікумароро; раніше дослідники вважали, що рештки належать чоловіку. 

На думку дослідників з Міжнародної групи для історичного відновлення літака (TIGHAR) атол Нікумароро просто усіяний артефактами, які, можливо, належали саме Ергарт і її штурману Фреду Нунану. Зокрема, там були виявлені залишки льотної куртки, дзеркало, фрагменти алюмінієвих листів і косметичний крем від ластовиння.

Історія

У травні 1937 року  Ергарт планувала зробити політ навколо світу за найдовшим маршрутом, тримаючись якомога ближче до екватора. Амелія вважала, що це буде її останній рекордний політ. Її супроводжував штурман Фред Нунан. На початок липня екіпаж пролетів понад 22 тисяч миль, успішно подолавши 80 % маршруту — через Атлантику, екваторіальну Африку, Аравію, Індію та Південно-Східну Азію. Деякі з 28 етапів перельоту були офіційно зареєстровані як світові рекорди. 

2 липня Амелія і Фред Нунан вилетіли з міста Лае, що на узбережжі Папуа-Нової Гвінеї, і попрямували до маленького острова Гауленд, розташованого в центральній частині Тихого океану. Екіпаж мав знайти острівець, що лише злегка підіймається над водою. За розпорядженням президента Рузвельта на Гауленді було побудовано злітно-посадкову смугу, спеціально для перельоту Ергарт. Тут літак очікували офіційні особи та представники преси, а біля узбережжя знаходився сторожовий корабель берегової охорони «Ітаска», який періодично підтримував з літаком радіозв’язок. Проте літак Ергарт так і не з’явився. 

Коли, за розрахунками, на борту «Локхід-Електра» закінчилося паливо, ВМС США негайно почали пошуково-рятувальну операцію. Це була наймасштабніша і найдорожча операція такого типу за всю історію американського флоту. Безліч кораблів, включаючи найбільший у світі авіаносець «Лексінгтон» та лінкор «Колорадо», покинувши бази в Каліфорнії і на Гавайських островах, терміново попрямували в центральну частину Тихого океану. Кораблі і 66 літаків протягом 2 тижнів оглянули 220 тисяч квадратних миль водної поверхні; було перевірено безліч невеликих незаселених островів і рифів, але всі зусилля виявилися безрезультатними.

Версії зникнення.

– Через 14 днів керівництво флоту заявило, що надії більше немає: найімовірніше, Амелія Ергарт і Фред Нунан, зазнавши аварії, загинули в океані.

– Невдовзі виникла версія про те, що зазнавши аварію, після вимушеної посадки екіпаж «Електри» міг потрапити в руки японців, які постаралися таємно ліквідувати небажаних свідків їх військових приготувань.

1941 року почалася війна на Тихому океані. З боєм захоплюючи у японців тихоокеанські острови, американські війська отримали чимало свідчень, які побічно підтверджують версію про «японський слід». Знайшлися люди, котрі стверджували, що бачили в полоні у японців на острові Сайпан білих жінку і чоловіка — пілотів літака, що зазнав катастрофи над океаном. Згідно зі свідченнями, їх звинуватили в шпигунстві і тримали у в’язниці Гарапана — головного міста на Сайпані.

У післявоєнний період, кількома експедиціями робилися спроби знайти на острові Сайпан будь-які матеріальні підтвердження цієї версії. У результаті було зібрано багато усних свідчень жителів острова; проте будь-яких матеріальних артефактів (як наприклад останків Ергарт або Нунана, або деталей їхнього літака) досі виявити не вдалося.