Громадське радіо/Оксана Трокоз
У Житомирській області в селищі Пулини попрощалися з бійцем 95-ї десантно-штурмової бригади Сергієм Ковнацьким. Він загинув 25 березня поблизу Донецька, в районі шахти “Бутівка”, розповів військовий комісар Пулинського районного військового комісаріату Віктор ТИЧИНА
“Сергій підписав контракт 28 квітня 2016 року, майже 2 роки служив за контрактом, о 9-20 в неділю 25-го числа загинув від ворожого пострілу снайпера“, – говорить Віктор Тичина.
Смертельне поранення 22-річний старший солдат отримав під час бойового чергування. Куля снайпера влучила Сергію в голову, шансів вижити не було.
Рідні розповідають, що упродовж чотирьох місяців служби у зоні АТО Сергій переконував їх, що служить на Миколаївщині на полігоні. Про те, що знаходиться в зоні АТО, зізнався тільки незадовго до загибелі. Про загибель сина матір Сергія, Світлана Ковнацька, дізналася від військових.
“Прийшли до хати. Постукали у вікно, я як глянула, що тут купа військових стоїть, кажу, що з моїм сином? Вони кажуть, ваш син загинув при виконанні службових обов’язків. Я не вірила, я не вірю, я не повірю. Скільки можуть помирати ці діти?“
За два дні до загибелі Сергій дзвонив додому, казав, що там , де він, не стріляють, але і тиша лякає.
“У п’ятницю ми зідзвонилися, він каже: все добре. В суботу він з невісткою в пів на 11 вечора балакав. Каже Ліля до нього: там стріляють сильно? Він каже: ні, тут не стріляють, Вона каже: слава Богу, а він каже: ні, Ліля, це не слава Богу, це страшно. Страшно, бо не знаєш, звідки чекати. І більше ми його не чули“, – говорить Світлана Ковнацька.
Наприкінці квітня у Сергія закінчувався термін служби за контрактом, після повернення додому він мріяв одружитися, говорить Світлана Ковнацька.
“Через два місяці хотів женитися, він весілля хотів, через два місяці гуляти. Через два місяці він сказав: мам, я прийду, будемо весілля гуляти. Кажу, синочок, може готуватися треба? Ні, мам, я все сам зроблю. Він такий хлопчик був, Боже, чому так забрало моє дитя“.
Попрощатися з Сергієм прийшли сотні людей: односельці, друзі та побратими. Його побратим, Євген Стеблина, розповідає:
“Гарний був боєць, гарний товариш. Відповідальний був. Він перевівся до нас з іншого батальйону, хотів в АТО потрапити. Так склалося“.
З усіма військовими почестями десантника поховали на місцевому цвинтарі. У нього залишилися батьки, брат і сестра.
Оксана Трокоз, Валентина Троян, Житромир, Громадське радіо