Раритетні дерева, бельгійські будинки. Навіщо туристу їхати в Дружківку

Раритетні дерева, бельгійські будинки. Навіщо туристу їхати в Дружківку

Чи може промислове місто в кількох десятках кілометрів від війни бути туристично привабливим

А й правда, навіщо їхати у Дружківку? Взимку мандрівники прямують на захід України. Там гори, лижі чи сноуборд, у колибах і готелях — затишно, у кафе — смачно, і є купа варіантів, що привезти друзям у подарунок. Навесні теж на заході цікавіше: сакури, гори, замки, старі вулиці. Та головне — все продумано для туриста — є готелі, путівники, транспорт. У Дружківці все доведеться ретельно розвідувати — що робити, де зупинитися, що подивитися. Та й місто — жахаюче близько до війни.

Дружківський вокзал Григорій Пирлік, Громадське радіо

Але група містян вважає, що колись і сюди буде туристське паломництво. І працює, щоб наблизити цей час.

Мій шлях у Дружківку розтягнувся на кілька місяців. Спочатку був ефір на «Громадському радіо» про дружківську «українізацію». Міський голова Валерій Гнатенко у гонитві за 30 мільйонами гривень від обласної влади наказав замінити всі вивіски російською на україномовні. Приватним підприємцям до цього начальницького повеління ніяких компенсацій не додали. Тож вони українізувалися так, щоб було дешевше. Сліди цієї ощадливості я бачив і через тривалий час після події — «гамбургери», з заліпленою «ы», наклеєну поверх таблички «і» на вулиці Космонавтів. А магазин «Улыбка», що став «Ул И бкою», насмішив багатьох користувачів Facebook.

Дружківська креативність Григорій Пирлік, Громадське радіо

Киянин родом з Дружківки, представник місцевої організації «Нова Дружківка» Євген Єврейський у мене в ефірі нарікав: якщо ребрендинг був необхідний, треба його було робити в одному стилі та якісно. Та пообіцяти підприємцям хоча б щось з тих 30 мільйонів. Вже поза ефіром про діяльність «Нової Дружківки» я дізнався більше. З’ясував, що організація робить тури рідним містом і запрошує візитерів з різних кутків України. Наприкінці грудня я сів у потяг і поїхав знайомитися з головою організації «Нова Дружківка» Сергієм Пронкіним.

Сергій Пронкін Григорій Пирлік, Громадське радіо

Туризм для Сергія — два роки професійної діяльності. Він працював у Греції та був координатором стаціонарного фан-посольства під час Євро-2012 у Донецьку. Він знає, чим зацікавити гостей, кого покликати на допомогу та що порадити подивитися. Якщо Вам цікаво торкнутися дерев, яким понад 200 мільйонів років, побачити місце процесів над дисидентами, випробувати промисловий туризм або подивитися на небо з глибини глиновидобувного кар’єру — вам у Дружківку. А цей матеріал буде вам замість путівника.

Як дістатися

У своїх нечастих відвідинах Донбасу я помітив особливе ставлення до залізничного транспорту, яке виникло тут від початку війни. Потяги — це не тільки зв’язок з іншою частиною країни, але й одна з виразних ознак миру. У саму зону конфлікту поїзди не ходять. Залізничне сполучення люди наводять як доказ, що в їхнє місто можна приїжджати без остраху. Дружківка та сусідня кінцева станція Костянтинівна пов’язані потягами з півднем, заходом та центром України. З Києва відправляються три щоденні потяги, один з яких — «Інтерсіті». Є поїзди з Івано-Франківська (через Львів і Полтаву), Одеси (через Кропивницький і Дніпро), з Харкова. Ціни з Києва — від 130 гривень у плацкарті до 520 в першому класі «Інтерсіті».

Де зупинитися

Це питання для мене було чи не найскладнішим. У 60-тисячному місті готелів — два, обидва — недешеві. Номер коштуватиме від 500 гривень. Якщо це ваш варіант, готель «Ман» знайдете одразу навпроти вокзалу, готель «Лелеки» — на Шкільній, 8. Якщо ви ощадливий, шукайте квартири подобово. За 200-300 гривень знайдете однокімнатну.

Що подивитися

Один з бельгійських будинків Григорій Пирлік, Громадське радіо

Дружківка розвивалася завдяки західним інвестиціям — перші заводи тут побудували бельгійці та французи. Правонаступник цих двох гігантів — машинобудівний завод — працює і зараз. Його корпуси — одразу за головною площею. Якщо подбати заздалегідь, можна домовитися про екскурсію підприємством з директоркою заводського музею. Мені не пощастило — у час моєї поїздки вона захворіла.

Прохідна машинобудівного заводу Григорій Пирлік, Громадське радіо

«У мене з батьківського боку усі — робітники, ливарники. А я ніколи на заводі не був, навіть, можна сказати,прохідні не проходив. Подумав, що це може бути цікаво. Навіть місцеві — не всі жителі мого покоління знають, що є по той бік великого-великого паркану. Я звернувся до наших підприємств з проханням привідкрити завісу, показати Дружківку індустріальну. Хай вона буде не японським індустріальним центром, але теж є, що побачити. З чогось треба починати», — Сергій Пронкін пояснює, чому включає заводи в свої екскурсійні програми.

Для робітників бельгійці будували житло, в якому частина містян розселена і зараз. Це одноповерхові цегляні будинки на дві родини. Краєзнавець Дмитро Білько показав мені кілька таких будівель, розкиданих у середмісті, та присвятив дві години екскурсії головною вулицею — Соборною. Екскурсію Білько назвав «Непарадний бік парадної вулиці». Колишня вулиця Леніна була основним маршрутом парадів, а водночас містила й те, що тодішня влада воліла б приховати.

Будівля, де проходив процес над дисидентами Григорій Пирлік, Громадське радіо

У дворі — будівля колишнього зовнішторгу. У 1977 році тут судили членів Української Гельсінської спілки — Олексу Тихого та Миколу Руденка. Руденко за «антирадянську агітацію» отримав сім років суворого режиму та п’ять років заслання, був звільнений у 1987-му та емігрував до Німеччини і США. Олекса Тихий отримав 10 років і помер у тюремній лікарні. Зараз ім’ям Олекси Тихого названо колишню Московську вулицю.

Кабінет Олекси Тихого відтворено у дружківському музеї Григорій Пирлік, Громадське радіо

Ще одне «непарадне місце» — колишній в’єтнамський гуртожиток. Місце натурального (й кримінального) обміну у роки застою.

Андрій Білько Григорій Пирлік, Громадське радіо

«Усі хотіли незвичних товарів. Від в’єтнамців жителі Дружківки отримували сигарети з водоростями, в’єтнамці ж потребували самогону. Є також згадки, що в’єтнамці поширювали порнографію — їх не могли судити, тільки вислати. Пізніше багато з них переїхали в Харків, на «Барабашово», — розповідає Дмитро Білько.

Колишній в'єтнамський гуртожиток Григорій Пирлік, Громадське радіо

Головна вулиця проходить через головну площу — теж Соборну. Білько розповідає тут про сучасного дисидента. У 2014-му Дружківку зайняли бойовики. Пенсіонер Анатолій Водолазький став єдиним, хто вийшов до пам’ятника Леніну з українським прапором. Бойовики кинули його в підвал. Згодом його звільнили, він і досі живе в Дружківці.

Цікавою для перегляду може бути міська скульптура. Біля Дружківської мерії є пам’ятник засновнику міста — легендарному козакові Дружку. Містяни кажуть, що козаком скульптор зобразив мера Дружківки Валерія Гнатенка.

Пам'ятник козаку Дружку Григорій Пирлік, Громадське радіо

Постать не сказати, щоб дуже «козача»: у 2014 році Гнатенко агітував за сепаратистський «референдум» та розповідав, що «жителям Донбасу набридло годувати нероб».

На пам'ятниках українським історичним діячам в Дружківці всі написи нанесено російською мовою

Є у місті пам’ятники сантехнику, літаку МіГ-15УТІ, Курган Слави, а ще — парк кам’яних скульптур. Тут на одному просторі — Шевченко і Пушкін, Тальков і Висоцький, Кутузов і Володимир Мономах, богатир Пересвєт і Юрій Гагарін.

Дружківський Шевченко Григорій Пирлік, Громадське радіо

На вулиці Енгельса в одній будівлі з бібліотекою — Дружківський історико-художній музей. Про його існування знають не всі містяни, а дарма. Зараз це єдине місце, де можна побачити головну археологічну пам’ятку — дружківські скам’янілі дерева, араукарії. За законами природи вони б мали згнити, але потрапили на придатний ґрунт і збереглися. Скам’янілі дерева усюди, де вони є в світі, стали приманкою для туристів. У штаті Аризона працює національний парк Petrified Forest, Парк скам’янілих дерев на грецькому острові Лесбос включений до попереднього списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Скам'яніле дерево біля міської бібліотеки Григорій Пирлік, Громадське радіо

За 5 кілометрів від Дружківки — Кіндратівка, де багато скам’янілих дерев лежить просто неба. Ця територія теж могла б бути заповідником чи національним парком. Але зараз вона близько до зони бойових дій. Місцеві кажуть, що там чатує Нацгвардія і нікого не пускає.

Араукарії в Дружківському музеї Григорій Пирлік, Громадське радіо

Дружківський музей привабливий не тільки стовбурами дерев. Тут можна побачити стилізований робочий кабінет Олекси Тихого, старовинні ялинкові іграшки, експонати часів другої світової.

Колекція ялинкових іграшок у музеї Григорій Пирлік, Громадське радіо

«У нас був був чудовий різьбяр по дереву, Іван Загньотов. На жаль, він нещодавно помер. Інструменти, якими він працював, зараз у нас у музеї. Наприклад, рубанок його прадіда — це, певно, найстаріший наш експонат. Йому років 250», — розповідає екскурсовод музею Марина Бурикіна.

Картина в музеї Григорій Пирлік, Громадське радіо

Відвідування та екскурсії в музеї — безкоштовні.

Чим зайнятися

Пограти в настільні ігри, подивитися виставку, послухати тренінги. У січні в Дружківці офіційно відкрили два молодіжні центри. Lesya Hub працює в місцевій бібліотеці ім. Лесі Українки. При хабі діє клуб для любителів настільних ігор, яким опікується Ігор Мухін. Тут є «Джанга», «Уно», Camel Up, «Поселенці». У центрі Art Hub в палаці культури «Етюд» влаштовують кінопокази, концерти, заходи для людей з інвалідністю.

Є в Дружківці льодова арена, де можна покататися на ковзанах. Також влада збудувала, але досі не може відкрити басейн. Про відкриття міський голова сповіщав на початку лютого, а наприкінці місяця заявив: запрацює басейн, коли збудують нову котельню — до кінця року.

Де поїсти

Міфи про дешеву їдальню у Верховній Раді існують, певно, скільки працює український парламент. Але є місця значно дешевші. Наприклад, їдальня у Дружківській міськраді.  Розсольник за 3 гривні 60 копійок та відбивну гривень за 12 пам’ятаю досі. Кафе й ресторани шукайте на Соборній біля однойменної площі. Є непогана піцерія біля залізничного вокзалу.

Що привезти

Звісно ж, халву! Ці ласощі виготовляє харчосмакова фабрика в селищі Олексієво-Дружківка. У магазинах міста її можна купити на вагу та в упаковках. Крім традиційної, продається халва ванільна, з какао, з кокосовою стружкою, арахісова та тахінна (з кунжуту).

Не оминайте «Творчу майстерню «Прянвілль» на вулиці Космонавтів. Тут виготовляють різноманітні кольорові пряники. Власниця майстерні Наталя Рак, народилася в Дужківці. З чоловіком жила у Донецьку. Коли там почалися бойові дії, родина повернулася на малу батьківщину. Пряники Наталя раніше робили як хобі, тепер це стало її бізнесом. І неодмінно привозьте спогади, знання та натхнення.

Масив різнокольорових будинків на Соборній Григорій Пирлік, Громадське радіо

Наприклад, в організації «Нова Дружківка» вам розкажуть про Станіслава Самойленко — радянського та американського академіка, кібернетика, який працював у Кремнієвій долині. Голова організації «Нова Дружківка» Сергій Пронкін визнає, що зараз небагато людей готові їхати Дружківку. Але вже прийняв на гроші грантодавців дві групи туристів і планує продовжувати проект — щоб більше людей переконалися, що в Дружківці цікаво, смачно і безпечно.

Останнi новини