Державний музей Майданек, www.majdanek.eu
Колишній концентраційний табір «Майданек» на околиці Любліна зараз — державний музей. Відстань між ним та популярним серед туристів Старим містом — 5 кілометрів. Можна дістатися громадським транспортом або значно дешевше — велосипедом. І в середмісті, і біля музею є прокатні станції. Дорога займе 20 хвилин. Якщо в старому місті гамірно й велелюдно, тут, на величезній території, ми зустріли не більше двох десятків відвідувачів. Атмосфера — цвинтарна. Люди між собою перемовляються напівпошепки.
Путівники рекомендують не відвідувати «Майданек» тим, хто молодший за 14 років. Сюди можна додати людей зі слабкою нервовою системою. Паркани з трьома рядами колючого дроту, газова камера, скрині зі взуттям колишніх бранців, крематорій та мавзолей — гора з похованим прахом жертв «Майданека» — залишають гнітюче враження. Витримати складно навіть один раз.
Та є візитери, які приїздять сюди регулярно.
Ці юдейські молитви я почув у крематорії — група жінок співала, стоячи обличчям до розкритих стулок печі. Прочанок було півтора десятка. Головна у групі, Рейчел, приділила мені кілька хвилин.
«Ми прагнемо знайти Бога у Голокості. Показати, що Бог ніколи не полишав нас. Гітлер пішов, нацизм пішов, але ми все ще тут. Усі молитви, які ми співаємо — у славу Бога, за те, то ми досі тут — його улюблений єврейський народ. Ми співаємо пісні, щоб прославити Бога і подякувати йому за те, що він разом з єврейським народом», — пояснює вона.
Рейчел розповідає: їхній молитовний тур триватиме три дні. Крім «Майданека», у планах — «Аушвіц-Біркенау» та «Белжець». У групі — прочанки з британських Манчестера та Лондона, а також Канади та Ізраїлю. Усі разом зібралися в Польщі. У інтерв’ю Рейчел робить паралелі з сучасністю, з якими погодилися б не всі.
«У нас є дуже-дуже маленька держава Ізраїль, оточена сотнями тисяч ворогів з арабських країн. Але ми досі тут. Це як одне ягня, а довкола 70 вовків. Єврейський народ намагався вистояти. Бог любить нас, і ми тут. І він любить нас, коли ми сповнюємо його волю. Мета цієї подорожі — це сумлінна праця усіх нас, щоб сповнити його волю», — вважає прочанка.
Рейчел каже — молитися у місцях масової смерті психологічно виснажливо. Але можливо. Подібних молитовних турів у неї було вже 12.
Сучасні польські дослідження свідчать, що через «Майданек» з 1941 до 1944 року пройшли 150 тисяч людей — євреї, військовополонені, селяни, політв’язні. Убитих — 80 тисяч, з яких дві третини були євреями. Наймасовіша розправа — операція «Erntefest» — була у листопаді 1943-го. За кілька днів нацисти розстріляли 18 тисяч єврейських в’язнів. Звільнила табір у 1944 році Червона Армія, а згодом НКВС відкрив тут свою тюрму, де тримав, зокрема, діячів польського Руху Опору.
Екскурсоводи кажуть, що перший меморіал жертвам «Майданека» зробили ще за часів його діяльності. Нацисти серед мешканців влаштовували програму «Прикрась свій дім», змушували робити скульптури на території концтабору. Під одним з них — обеліском з трьома орлами нагорі — в`язні таємно поховали попіл жертв.
Музей у «Майданеку» працює з 1944 року. Він став першим місцем пам’яті, створеним на території колишніх концтаборів.