Нові правила трансплантації органів: як це працюватиме

Закон без системи

Закон «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині» був ухвалений ще у 1999 році, однак він детально не описував механізми операцій.

«Згідно з тим законом, було здійснено вісім пересадок сердець і понад 100 пересадок нирок. Це дуже мало у масштабах всієї країни за такий період часу», – розповідає Юрій Андрієв, голова руху «За трансплантацію».

Чимало людей так і не дочекалися пересадки через недосконалість закону. За попередніми підрахунками, які наводять автори нового законопроекту, в Україні щорічно гинуть приблизно 3 тисячі донорів, які могли б врятувати життя 10 тисячам хворим.

 «Багато людей не дочекалися трансплантації і померли, бо не було Єдиної інформаційної системи, списків, не була побудована система трансплантації,  коли для пересадки одного органу задіюють понад сотню людей, іноді і санавіацію для доставки органу із точки А у точку Б. Закон був, але не було системи», – наголошує Андрієв.

Прогалини у законодавстві повинен заповнити новий документ. Верховна Рада 17 травня ухвалила у другому читанні «Закон про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони здоров’я та трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людині».

 «Уже сьогодні у розвинених країнах світу трансплантація стала стандартом лікування багатьох патологій, а за прогнозами експертів у середині третього тисячоліття 50% хірургічних операцій будуть пов’язані з пересадкою органів людини», – пояснюють автори цього закону.

Як це працюватиме?

Міністерство охорони здоров’я повинне створити Єдину державну інформаційну систему трансплантації. Туди вноситимуть дані про донорів, реципієнтів, медичні заклади, які здійснюють трансплантацію.

Відділення трансплантації створять при кожному акредитованому закладі охорони здоров’я. У цих відділеннях також будуть працювати етичні комітети, які контролюватимуть добровільність та безкорисність трансплантації та транспланти-координатори, які будуть займатися передачею органів.

Трансплантацію здійснюватимуть у тих випадках, коли зберегти життя чи вилікувати людину іншими методами неможливо та за згодою реципієнта.

Якщо донором є хтось із родичів, то рішення про трансплантацію ухвалюють лікарі. Якщо ж донором є хтось інший, то його шукатиме Єдина державна інформаційна система трансплантації в автоматичному режимі. Україна співпрацюватиме з іншими країнами для обміну інформацією про донорів та реципієнтів.

Закон забороняє торгівлю органами.

Закон, у разі його підписання президентом, запрацює з 1 січня 2019 року.

Хто може стати донором?

Донором може стати повнолітня дієздатна особа.

Не можуть бути донорами вагітні, ув’язнені, нелегальні мігранти, люди з тяжкими психічними розладами чи небезпечними інфекційними захворюваннями.

Донором можна стати лише за добровільної та усвідомленої згоди, яку треба надати у письмовому вигляді. Лікар повинен розповісти потенційному донору про можливі ускладнення для здоров’я після трансплантації, а також про права у зв’язку з донорством.

Лікарі також повинні надати висновок про те, що у результаті трансплантації, здоров’ю донора буде завдана менша шкода, ніж небезпека, що загрожує життю реципієнта.

Що таке посмертне донорство?

Людина за життя може дати згоду на те, щоб її органи використали для трансплантації після смерті. Таку письмову згоду або незгоду може надати кожен дієздатний повнолітній. Ці відомості вносяться до Єдиної державної інформаційної системи трансплантації, а потім, за бажанням, у паспорт та/або водійське посвідчення.

Людина також може обрати свого повноважного представника, який надаватиме дозвіл на трансплантацію після її смерті. Якщо представника не буде, то рішення про можливу трансплантацію ухвалюватимуть родичі.

Посмертними донорами не можуть стати діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування; недієздатні; невстановлені особи та загиблі учасники бойових дій на сході України.

Якщо хворий відмовляється від необхідної трансплантації?

Якщо існує пряма загроза життю хворого, то рішення про трансплантацію ухвалюють лікарі без згоди його самого, його батьків чи інших представників.

Лікар зобов’язаний пояснити всі загрози життю хворого, якщо він відмовиться від трансплантації, перебуваючи у критичному стані. Лікар може запропонувати написати відмову та опісля скласти акт про відмову пацієнта у присутності свідків.

Якщо батьки чи інші представники відмовляються від трансплантації неповнолітній або недієздатній особі, то головний лікар повинен повідомити органи опіки, які в свою чергу протягом доби ухвалюють остаточне рішення. Це рішення можна оскаржити.

Люди, які за життя надали свої анатомічні матеріали для трансплантації, мають право на безкоштовне медобстеження, лікування, три дні оплачуваної відпустки, відшкодування додаткових витрат на лікування чи посилене харчування.