Я не вірив, поки його не побачив, поки не взяв його за плече - побратим загиблого Мар'яна Корчака

Я не вірив, поки його не побачив, поки не взяв його за плече - побратим загиблого Мар'яна Корчака

На Львівщині попрощалася із 22-дворічним бійцем Правого Сектору Мар’яном Корчаком на позивний “Хитрий” Провести юнака в останню путь прийшло ледь не все п’ятитисячне містечко Шкло. Траурну процесію від дому загиблого до храму і до кладовища супроводжував військовий оркестр, а дорогою домовину зустрічали навколішки. Весь шлях був обставлений лампадками. Мар’ян – перший боєць зі Шкла, який поліг на фронті.  За традицією його поховали під звуки гімну й постріли почесної варти.

“Хитрий” пішов на фронт добровольцем у 2016 році, тоді йому було двадцять. Побратими пригадують: попри юний вік, завдяки своїй наполегливості, Мар’ян став командиром позиції та парамедиком. У лавах першої штурмової роти Правого Сектора пройшов Авдіївську промзону, Піски та Зайцеве, де і загинув. Побратими хлопця діляться спогадами:

Він одразу зарекомендував себе як дисциплінований, щирий боєць, який беззаперечно виконував всі накази, знав свою справу. За дуже короткий час він став авторитетом у підрозділі, йому довіряли людей і позиції на яких була дуже велика відповідальність. Людина була надзвичайної скромності – йому ніколи нічого не треба було. Ми від інших дізнавались, що йому щось треба. Це був один із найбільш сумлінних бійців, один із таких правильних бійців. Я не знаю, як воно буде тепер без нього”, – каже керівник Правого Сектора Львівщини Тарас Хаммер.

Спогадами про Мар’яна ділиться і його побратим та керівник Ганс. Він був поряд із першого Мар’яниного дня у війську.

Я у них був взводним в Промці. Він мені одразу сподобався: кмітливий, добрий. Ми якось одразу подружилися. Була ротація, потім він знову приїхав, потім були Піски, де ми просунулися завдяки Мар’яну. Потім Зайцеве – там він відновив позиції. Завдяки йому пацани, стоячи там, тепер почуваються впевнено. Без нього як без рук. Хитрий був переконаним націоналістом – він дуже любив Україну. Я таких ще не зустрічав“.

Саме Ганс був із Мар’яном у момент його загибелі. Каже, того дня був сильний мінометний та артилерійський обстріл, який тривав понад півгодини. “Хитрий”, як парамедик, кинувся рятувати побратимів, але загинув сам.

Ми думали, що там вже хана всім. Він схопив медрюкзак, висунувся надавати медичну допомогу хлопцям та, на жаль, ворог виявився хитрішим й запустив останню міну, яка стала фатальною. Він йшов захищати своїх товаришів. Не просто вийшов десь-там по телефону поговорити, а  загинув саме як герой“, – каже Ганс.

У Мар’яна залишились батьки та брат із сестрою. Хлопець був наймолодшим в родині, каже Тарас Хаммер:  

«Мені подзвонили позавчора о 5:20 і сказали, що його нема. Я не вірив поки його не побачив, поки не взяв за плече та й до тепер мені, чесно кажучи, здається, що він десь там, він має приїхати, подзвонити. Під час останньої нашої телефонної розмови він говорив: Хаммер, я не знаю, що буде далі, але я з вами до кінця, я не залишу Правого сектора, ви – моя сім’я. Про нього треба говорити в школах, про нього треба говорити у вишах, його треба ставити у приклад. Та головне, люди повинні зрозуміти його подвиг, оцінити належно. Не просто піти поплакати, а зробити висновки».   

Побратими кажуть, про своїх поїздки на фронт Мар’ян Корчак інколи навіть не розповідав рідним, бо не хотів, аби ті хвилювалися.

Ірина Саєвич, Львів, Громадське радіо

Автор:

Останнi новини