Чому Китай прийшов у Африку? Коментує експерт

Вперше КНР з’явилася в Африці вже у 1970-х, коли підтримувала військові операції комуністичних урядів в Мозамбіку, Анголі та Зімбабве. Щоправда, тоді вона виглядала як менший брат СРСР, розповідає експерт Центру досліджень Африки Юрій Олійник.

Після цього у відносинах республіки з континентом настала пауза. Але уже за пару десятиліть, у 2000-х, Китай повертається в Африку – уже як інвестор і починає захоплювати африканські ринки.

“Закінчення паузи пов’язано перед усім з тим, що у Китаї дуже швидко росла промисловість. Для подальшого розвитку країни потрібні були дешеві ресурси. Африка відкриває все більше таких ресурсів. Там багато дешевої робочої сили. До того ж, у 1990-х Захід мав невелику зацікавленість у Африці. Цим і користається Китай. КНР грає на тому, що пропонує дешеві кредити, значно вигідніші за ті, що дають європейські країни – колишні колонізатори. Китайці не вимагають дотримання прав людини чи політичних поступок.

Із середини 2000-х Китай вже не просто викачує ресурси, а купує фабрики, скажімо мідні в Уганді, та інвестує в інфраструктуру, наприклад, у будівництво залізниць. Дорога з Танзанії до Уганди і середини континенту була побудована здебільшого за гроші Китаю”, пояснює Олійник.

Попри те, що частину кредитів Пекін африканським партнерам списує, більшість інвестицій окупаються. У країнах Східної та Південної Африки майже немає активних конфліктів, тому місцеві уряди можуть гарантувати стабільність.

Останнє десятиліття Китай переносить заводи на континент та надсилає керувати бізнесом власних громадян. За словами Юрія Олійника, зараз в Африці живе більше мільйона китайців. Здебільшого вони працюють менеджерами вищої та середньої ланки.

Крім цивільних інвестицій, Пекін вкладає кошти в Африканську безпеку. Міжнародний інститут стратегічних досліджень зі штаб-квартирою у Лондоні опублікував звіт, згідно з яким ⅔ африканських країн використовують китайську зброю, повідомляв Independent. Минулого року до подібних висновків прийшла і Оксфордська дослідницька група. КНР бере участь і у миротворчих місіях ООН в Південному Судані та Малі. Юрій Олійник каже, що зростання військового впливу КНР не залишається непоміченим з боку США та ЄС.

“Спочатку Захід не думав, що прихід Китаю в Африку не матиме якихось радикальних наслідків, але з часом вони помітили, що щось він вже туди сильно заліз,  і з 2006 року вони намагаються зробити свої проекти вигіднішими для африканців. У 2011 році починається так звана “Арабська весна”, загострюється ситуація у Західній та Центральній Африці, ЄС починає конкурувати з Китаєм і намагається витіснити з французької зони впливу”, розповідає африканіст.

У 2016 році Пекін почав будувати першу в його сучасній історії заморську військову базу. І сталося це не у В’єтнамі чи Лаосі, а у невеликій країні на півночі Африканського Рогу – Джибуті. Трохи більше ніж за рік, витративши 590 мільйонів доларів Пекін закінчив будівництво об’єкта у порті Дорале. Китайсбка база розташована поруч із французькою та американською базами. Юрій Олійник пояснив, чому ці світові потуги зацікавилися в Джибуті.

“Там ідуть танкери з Перської затоки до Європи через Суецький канал. Це неподалік Ємену та Саудівської Аравії. Тобто країна має дуже вигідне стратегічне положення. З іншого боку через Джібуті йдуть товари з Ефіопії, де більше 100 мільйонів населення, і економіка дуже стрімко зростає. Країна є другом Китаю в регіоні. У країни немає виходу в море, тому цю роль на себе бере Джібуті”, каже експерт Центру досліджень Африки.

Експерт зауважує, що у більшості конфліктів Росія та Китай підтримують одні й ті ж сили. Однак якщо для Росії – це вирішення часто політичних проблем, то для Китаю Африка – це завжди економічна зона, де після усіх вирачених зусиль мають прийти прибутки.

Африканську політику Китаю критики називають неоколоніальною. Жителі так званих “колоній” не можуть, як сто років тому, назавжди переїхати у метрополію.

“Сотні тисяч африканців вже пройшли навчання у Шанхаї та інших східних приморських містах Китаю. З іншого боку Китай країна закрита та авторитарна, тому вони не пускають мігрантів просто так. Ці студенти потім повертаються в Африку і мають зв’язки у Китаї”, розказує Юрій Олійник.

Поки США вводять митні тарифи проти своїх сусідів і сперечаються щодо Північного потоку – 2, Китай запроваджує ініціативу «Один пояс, один шлях». Вона передбачає трильйони доларів інвестицій і охоплює в тому числі й Африку.