В Україні катують ще до фіксації офіційного затримання, - доповідач ООН з питань катувань Нільс Мельцер

Умови в українських в’язницях задовільні, проте медперсонал не фіксує травми в’язнів, які можуть бути наслідками катувань. До таких висновків прийшов доповідач ООН з питань катувань Нільсон Мельцер після двох тижнів вільного відвідування українських місць несвободи: від ізоляторів тимчасового утримування до в’язниць з засудженими за особливо тяжкі злочини. Йому також вдалося потрапити під наглядом бойовиків до двох в’язниць під Луганськом та до однієї у Донецьку, про що він доповів сьогодні під час прес-конференції по закінченню візиту. Він наголосив, що висновки попередні, повний звіт буде готовий у березні 2019 року.

Що стосується ситуації в Україні

«Під час візиту я отримав численні скарги від осіб, які тримаються під вартою, щодо надмірності досудового тримання під вартою та відсутності дій судової влади. Також органи, які розглядають скарги по суті, не докладають належних зусиль для прискорення процесу. Заходи альтернативного тримання під вартою застосовуються лише у виключних випадках, що супроводжуються серозними недоліками в плані прискорення кримінальних проваджень», – каже Нільсон Мельцер.

За результатними перевірки він зробив висновок, що умови тримання попередньо затриманих осіб достатньо прийнятні і у порівняні з минулим візитом навіть покращились. Але інфраструктура потребує вдосконалення. Деякі блоки, які він відвідав, мали погані санітарні умови. У колоніях кількість затриманих не перевищує кількості наявних місць. Однак спроможність установ визначається кількістю ліжок, а не наявного простору. Тому що у деяких закладах на одну людину приходиться тільки два на два метри.

Їжа, яку дають ув’язненим неїстівна, на думку засуджених. Більшість з них залежать від передач родичів. А от умови на гаупвахті повністю відповідають міжнародним стандартам. Камери адекватно освітлюються і провітрюються. Якість і кількість їжі виглядає задовільною. Як зазначили у команді доповідача, відносини між затриманими і персоналом видаються достатньо коректними.

Що занепокоїло доповідача, так це те, що медичний персонал у в’язницях не фіксує фізичні ушкодження засуджених та не вважає своїм обов’язком опитувати їх про походження травм, що є обов’язковим згідно Стамбульского протоколу. А така документація може потім підтверджувати випадки тортур. Він вважає, що влада України має виділити кошти на тренінги медперсоналу щодо такої фіксації.

«Наш судмедексперт підтвердив, що травми співпадають зі свідченнями. Моя команда отримали чисельні повідомлення про катування з боку поліції. Що така практика робилась, щоб добитися зізнання у вчинені злочину», – каже він.

Засуджені казали про таку практику катувань, як побиття руками, ногами, електричним струмом, придушення через надягання пакетів на голову, імітування страти. Усе це відбувається загалом перед тим, як поліція офіційно реєструє момент затримання, щоб добитися зізнання.

Під час візитів, виявилось, що засуджені не мали належний доступ до медичної допомоги, зокрема до гінеколога чи стоматолога. А от зважаючи на поширеність наркозалежних, спеціальне лікування, або відсутнє, або припиняється під час тримання під вартою.

Доповідач зазначив, що колонії для неповнолітніх мають такі ж умови, як і для дорослих. Він рекомендує владі України вдаватися до затримання неповнолітніх тільки у крайніх мірах. А у колоніях надавати їм більший доступ до спілкування з батьками, доступ до освітніх та рекреаційних установ.

Стосовно таємних ізоляторів СБУ, доповідач зазначив, що мав таку інформацію, але ситуація за кілька років змінилась.

«Між 2014 та 2016 роком ми бачимо, що була кількість жертв, яка попадала до рук СБУ у різних місцях. Нас запевнили, що тільки одне таке місце лишилось. Воно в Києві, – сказав він.

Що відбувається у «ДНР» та «ЛНР»

У Луганську бойовики дозволити місії ООН відвідати колонії №19 та №24. Обидві установи були відібрані бойовиками. Атмосфера у цих колоніях гнітюча, камери переповнені, їжі не достатньо. Через неможливість провести конфиденційні розмови з затриманими, доповідач не став їх розпитувати про катування, щоб не зашкодити їх безпеці. У своїй доповіді він опирається на факти катувань зі слів звільнених.  

«Їх затримували на вулиці, чи вдома часто особи в цивільному одязі, згодом вони були передані до місць утримування, де вони піддавались допитам протягом тривалого часу, часто без доступу до адвокатів. Допити супроводжувались побиттям. Били руками, ногами, погрозами сексуального насильства, стосовно потерпілого чи його родичів. Було застосування струму, імітація страти та удушення», – каже він.

У Донецьку він отримав обмежений доступ до СІЗО №5. Умови там теж неналежні і не було можливості спілкуватися наодинці з полоненими. Тим більше бойовики самі вирішували з ким він міг говорити.

До місць неволі у Криму він не зміг поїхати, оскільки російська влада могла погодити візит тільки, як відвідування РФ. Тому у рамках візиту в Україну зробити цього не вдалося. Але він зміг зустрітися з колишніми затриманими у Криму. Згідно з отриманою інформацією, кримські татари піддавалися особистому переслідуванню, особливо ті, хто бойкотував так званий референдум у березні 2014 року. Такі дії слідчі виправдовували боротьбою з тероризмом. Крім того, він виразив, що серйозно стурбований тим, що велика кількість затриманих у Криму переправляється до РФ, що є явним порушення міжнародного гуманітарного права.

Нільс Мельцер також публічно звернувся до уповноваженої з прав людини Людмили Денісової з рекомендацією не руйнувати налагоджений механізм співпраці з громадськими організаціями.

Читайте також: За три місяці роботи омбудсмен Денісова жодного разу не зустрічалася з моніторами Національного превентивного механізму

«Я закликаю омбудсмена підтримувати цю практику і забезпечити належну акредитацію учасників, які займаються моніторингом для того, щоб вони забезпечували регулярний моніторинг місць позбавлення волі, тому що це одним з найкращих засобів привенції тортур», – каже Нільс Мельцер.

Загалом його рекомендації до влади України стосувались ремонту застарілих об’єктів, де тримають ув’язнених, забезпечити належне харчування та доступ до медичних послуг.