На Житомирщині через помилку під час експертизи останків вдруге перепоховали бійця

У селі Жеребилівка Житомирської області більше сотні людей зібралися, щоб вдруге поховати бійця 30-ї окремої механізованої бригади Петра Барбуха. 25-річний солдат, якого вдома чекали батьки, дружина і маленька донька, загинув на сході у серпні 2014 року.

Танк Т-64, у якому крім нього був 24-річний старший лейтенант Артем Абрамович та 40-річний водій Ярослав Антонюк, був знищений під час бою з танками Т-72 супротивника. Боєкомплект українського танка здетонував.

Тривалий час бійці вважалися зниклими безвісти. Особи двох з них встановили більше, ніж через півроку за допомогою ДНК-експертизи. Петра Барбуха і Артема Абрамовича поховали навесні 2015, родина ж Ярослава Антонюка продовжувала його пошуки. Матір Артема Абрамовича з часом помітила невідповідність у документах та ініціювала проведення ексгумації, розповідає представник місії “Евакуація 200” Владислав Кравченко.

“Після того, як була проведена судово-медична експертиза тіла Артема Абрамовича, там були речі, які належали саме Ярославу Антонюку і стало ясно, що була плутанина, була прикра помилка під час ідентифікації цього загиблого екіпажу. І потім, по ланцюгу, воно пішло. Далі – Петро Барбух, далі ми вже з’ясували, що Ярослав Антонюк саме був третім членом екіпажу серед цих рештків, які доставлені з поля бою”.

Обох похованих бійців ексгумували, і в обох могилах знайшли рештки всіх трьох військовослужбовців, говорить  експерт відділу пошуку і визволення полонених Генерального штабу ЗСУ Ірина Богданова.

“Це унікальний випадок не тільки для України, але й для всього світу. Тому що поховати свою дтину тричі, двічі через підступну халатність тих, хто не виконав свої службові обов’язки, відпрацювала місія “Евакуація 200”, відпрацювали пошуковики “Чорного тюльпану” і виявилося, що вся їх робота пішла нанівець. Тому що не був проведений розтин так, як треба. І ми б ніколи не знайшли Ярослава Антонюка”.

Пошуковці, які вивозили рештки екіпажу з окупованої території приголомшені тим, скільки пережили родини загиблих, щоб поховати полеглих бійців, говорить  голова ВГО пошукових організацій «Союз «Народна пам’ять» Ярослав Жилкін.

“Ми бачили і навіть описували в протоколах про те, що останки належать більше, ніж одній людині. Три мішки евакуювали, до нас зверталися знову родичі і не могли зрозуміти, де їхній зниклий. Виявилося – похований з раніше знайденими останками разом з іншими бойовими товаришами. Погана робота, насправді, судмедекспертів, які за обов’язком своєї служби повинні були ретельно оглядати всі прівезені предмети, всі привезені останки. Так, це робота непроста, але це їх обов’язок. Треба розбиратися і покарати винних, як мінімум. У 2014 році можна було всіх впізнати і поховати. Всіх. Якби ретельно кожен виконував свої обов’язки. На жаль, але сталося так”.

Дружина Ярослава Антонюка розповідає, якби не ця експертиза, вона могла б ніколи не дізнатися про долю свого чоловіка.

“Знайти, який би він не був, в якому статусі: живий чи мертвий. Я просто хотіла, щоб він повернувся додому. Сьогодні вже три роки і 11 місяців. У вівторок Артема похоронили, в середу – мого Славка, сьогодні – Петра. Нарешті все стало на свої місця, весь екіпаж вдома”, – говорить дружина загиблого бійця Ніна Антонюк. 

Поховавши екіпаж, рідні військовослужбовців планують звернутися до суду, щоб притягнути до відповідальності винних, і не допустити повторення їхньої історії.

Оксана Трокоз, Валентина Троян, Житомир, Громадське радіо