Левко Лук'яненко: 27 років ув'язнень, 23 тисячі км етапу, 45 голодувань та Акт проголошення незалежності

«Верховна рада УРСР урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави України. За — 346, приймається», — проголошує з трибуни Леонід Кравчук 24 серпня 1991 року.

А 24 серпня 1928 року на Чернігівщині розпочинається життєвий шлях майбутнього автору Акту проголошення незалежності — політика, дисидента та письменника Левка Лук’яненка.

Хлопчиком Левко переживає Голодомор, завдяки картоплі, яку його батько закопує під стежкою від воріт до дому. У 45-ому 15-річного Левка рекрутують до Червоної армії, він служить в австрійському Бадені. У 53-ому Лук’яненко вступає на юрфак та заразом до комуністичної партії. Усе заради того, аби мати силу і вплив допомогти країні, каже він.

«Ви знаєте, що таке тиск? Чи можна вас примусити, щоб ви стали злодієм? Та не можна. Так само як мене. Тиснуть на того, хто піддається, тиснуть на слабкого», — каже Лук’яненко. 

На шляху до проголошення незалежності України Левко Лук’яненко пройшов через 27 років концтаборів та заслань, провів 450 днів у приміщеннях камерного типу та карцерах, проїхав 23 тисячі кілометрів етапу, тричі його намагалися знищити фізично, а заради протесту Лук’яненко пережив 45 голодувань.

«Я думаю, що нам необхідно зайняти чітку і гостру позицію. Ми кваліфікуємо цей переворот, як державний переворот», — говорить дисидент.

У 1961 році Левка Лук’яненка засуджують до страти за діяльність підпільної Української робітничо-селянської спілки. Він подає апеляцію і через 72 дні отримує 15 років ув’язнення. Під час перебування у концтаборі в мордовському селі Сосновка, на Уралі у Володимирській тюрмі передає в Париж статтю «Лист до Коротченка», яку публікують в газеті «Українське слово». Лук’яненко голодує, вимагає дотримуватися декларації права людини та надати політв’язням особливий статус, — про це говорить Радіо Свобода, чує увесь світ. Після звільнення Левко Лук’яненко входить до складу Української Гельсінської групи.

«Наше завдання полягало в тому, щоби поширювати демократію. КГБ, міліція не хотіли цього. Вони кричали «Ну нічого, нічого. Ви там демонструйте, ми складаємо на вас досьє», — згадує.

Читайте також: З терміном «зрада» владі треба бути обережнішою, — Лук’яненко

Лук’яненка засуджують удруге.

«Глянув на Лук’яненка. Хто такий Лук’яненко? Націоналіст, двічі суджений, рецидивіст», — каже.

У вироці суду від 1977-го року зазначають: Лук’яненко — особливо небезпечний рецидивіст. Знову Мордовія, Урал, Пермська тюрма.

У 1988 році Лук’яненко повертається в Україну. Спочатку — на батьківщину, до Чернігова, за три дні — у Київ. Тепер він – голова Української Гельсінської спілки. Розпочинається активна політична боротьба.

«У першу Верховну Раду, яка була обрана у 1990 році, обрали 12 політв’язнів, — згадує він. — Ми реально випередили рівень політичної свідомості української нації на ціле покоління, тому ми розуміли, що таке держава, як треба діяти, що означає незалежність і зовнішні сусіди».

Тепер голова Української Республіканської партії, депутат Верховної Ради від Івано-Франківська Левко Лук’яненко каже — настає час для боротьби на найвищих рівнях.

«Це не просто дискусія теоретична, це була боротьба. Політична, звичайно, бо міліція хапала людей, вивозила з Києва, вивозила за місто, далеко вивозила. Людей часом з роботи виганяли. Хто був на черзі на роботу, на квартиру, скасовували ту чергу, — згадує. — У межах народної ради на основі членів Української Гельсінської Спілки ми створили групу Незалежність».

Читайте також: До 90-х років за слово «незалежність» можна було потрапити до Сибіру, — Лук’яненко

23 серпня 1991 році Левко Лук’яненко разом з Леонтієм Сандуляком створюють текст Акту проголошення незалежності.

«Кравчук ставить на голосування, і вони голосують. 346, здається голосів, тобто абсотлютна більшість. І так конституційною більшістю цей акт схвалений. Ми підхопилися всі, почали обіймати одне одного. Я зрозумів, що цей той день, який для мене найщасливіший день в моєму житті. Бо, якби я нічого більше не зробив, а тільки от пропозицію цю зробив, то вже варто було і жити на білій землі, — посміхається. — Ми вийшли на сходи Верховної Ради до народу, а народу маса, там десятки тисяч людей. Ну і там мене підхопили на руки і почали кидати».

Лук’яненко балотується у президенти. Програє. Стає послом України в Канаді.

Читайте також: Чому Акт проголошення незалежності України зачитав комуніст?

Пізніше отримує ступінь доктора права Альбертського університету. Його нагороджують медаллю «Борцям за волю України ім Св. Володимира», почесною відзнакою Президента України. За час своєї політичної діяльності пише книги «Що далі?», «Сповідь у камері смертників», «За Україну, її волю», «Вірю в Бога і в Україну». 

«Ми вийшли з російської тюрми народів покаліченими, звикли слухатися і виконувати команди, і це впливало на кожному кроці. І коли ви дивитеся на діяльність прем’єрів, президентів, того самого Кучми, того самого наступного, тоді розумієте, що вони бояться самі приймати рішення», — говорить він.

Політична кар’єра Лук’яненка в 2000-х роках йде на спад. Акт проголошення незалежності він називає своїм найбільшим вкладом в історію української держави.

Читайте також: Ми за 25 років прийшли до того, чого Левко Лук’яненко вимагав ще від самого початку, – Павло Мовчан

Про назву документу довго дискутували. Лук’яненко спершу написав: «Універсал», потім закреслив і виправив на «Акт». Після проголошення з зали винесли бюст Леніна, занесли український прапор, а депутати не комуністи почали співати. Текст Акту проголошення незалежності Левко Лук’яненко написав від руки у звичайному учнівському зошиті. В офіційному документі його змінили і дещо помякшили. Ось як він виглядає в оригіналі:

Нагадаємо, учора, 7 липня, Левко Лук’яненко помер у віці 89 років. У понеділок 9 липня з Левком Лук’яненком прощатимуться у його рідному селі Хотові, а у вівторок 10 липня відбудеться офіційна церемонія прощання у приміщенні Клубу Кабінету Міністрів України, після чого його буде відспівають у Володимирському соборі та поховають на Байковому кладовищі.