Як на Закарпатті заробляють до 30 тисяч гривень під час збору чорниць

У свої 85 років Гафія Пирч із закарпатського села Пилипець досі ходить по яфини. Так тут називають чорницю. Коли пішла вперше — уже й не пам’ятає. Тут усі, від малого до великого, збирають так зване чорне золото Карпат. У цьому гірському селі вона живе все життя. І щоразу у сезон відправляється на полонину, аби принести ягід.

«Молодь йде вночі. А я приходжу вже приблизно о сьомій, восьмій годині. Сама. Я приходжу, назбирую більше 10 кг. Вони мене питають з ким я йду. Я їм відповідає, що сама ніколи не йду. «А з ким?». А я кажу: «З Богом». Цього року 10 разів була он за тим Великим верхом, що його звідси видно», — показує пані Гафія кошик, з яким ходить по ягоди.

Гафія Пирч отримує пенсію. Каже, що вистачає. Ходити по чорниці для неї — більше внутрішня потреба чи то звичка. Чого не скажеш про її онука, який збирає ягоди, аби заробити на життя. Пані Гафія пишається онуком: нещодавно приніс ягід на 1000 грн.

Зазвичай одна доросла людина приносить від 10 до 50 кг чорниць за раз, розповідає місцевий мешканець Василь.

«Збираємо й по 40 кг, але то вже важко нести. Є такі сезони, що тут, внизу, є ягоди, а там, наверху, їх нема: померзнуть… А є такі, що навіть внизу слабкі. Що мало також буд», — жаліється чоловік.

Яфини для місцевих — можливість підзаробити

У свої 23 роки Василь вимушений шукати різні способи заробітку. Узимку біля канатної дороги продає туристам чай та гаряче вино. Улітку практично щодня ходить по яфини. Для нього сезон дозрівання чорниць — можливість заробити кошти, аби перезимувати. «Що заробимо собі, то будемо й далі мати. Були такі випадки, що можна було заробити до 30 тисяч гривень. Якщо були нормально ягоди. Нормально платили — можна було заробити. Але то треба було ходити кожен день», — пояснює Василь.

Складнощі з роботою —  не тільки у Пилипці. Люди з гірських сіл або виїжджають за кордон, або працюють на місцевих турбазах.

«Якщо по базах, то платять по 150 гривень на день. Але то треба працювати від 6 години до 22-ї. І то ще зарплату затримують на два місяці. Люди виїжджають за кордон, то хоч так можуть заробити. А тут у нас яка робота? Нема!», — скаржиться Василь, пересипаючи чорниці.

Часто збирати яфини виходять цілими родинами. Раніше, років зо 30 тому, кажуть місцеві, дрібні чорні ягоди зривали руками. Тепер же використовують спеціальні саморобні інструменти. Їх називають «грабачками» або ж «чесалками». На вигляд це ковш із довгими зубчиками. Перевага такого методу — швидкість збирання. Але є й недоліки: зубчики обривають з кущів не тільки достиглі, але й зелені ягоди, а також листя. «Чесалки» псують кореневу систему чорничника, на відновлення якого може піти понад 5 років.

​Аби вийти на полонину, людям доводиться прокидатися серед ночі.

«Усі гуртом збирають. Ми встаємо в чотири, в три… в півпершої… хто як. Машини возять інколи. Минулого року возили, а цього ще ні», — розповіла мешканка села Пилипець Міжгірського району Тетяна Олексик.

На збір яфин встановлені ліміти. Але проконтролювати — важко

Сезон збору яфин в Карпатах триває впродовж липня та серпня. За максимально сприятливих умов може продовжитися до початку вересня. У кожному селі працюють пункти прийому чорниць від населення. Тільки у Пилипці їх не менше семи. Тарас Гимба за день приймає від людей у середньому тонну яфин. За 1 кілограм дає 35-40 гривень. Далі — перепродає замовникам.

«У мене є замовник, який приїжджає кожного вечора і забирає всю цю чорницю. У цьому році набагато більше чорниці, ніж у минулому. Усі ці гори — це всі гори в чорниці. Здають її на заводи. Знаю, що цього року йде в Німеччину на фарби для автомобілів», — розповідає підприємець.

Влада встановлює ліміт на збір яфин у кожному районі. Наприклад, у Воловецькому не можна зібрати більше, ніж 600 тон за сезон. З кожної тони підприємці сплачують 7,7% лісового доходу. Та місцеві бюджети можуть суттєво недоотримувати, якщо заготівельники вирішать піти в обхід встановлених норм. Наприклад, закупити більшу, ніж було передбачено, кількість яфин. Перевірити підприємців не так легко.

«Дуже багато збирачів, яких важко проконтролювати. Бо законодавство трохи неврегульоване у нас. Повноваження районні податкові не мають таких, щоб здійснювати перевірки. Ну, в лісовому фонді ще можемо щось зробити, бо маємо повноваження, а у землях запасу дуже важко то зробити», — пояснює директор Воловецького держлісгоспу Василь Росол. 

На Закарпатті найбільше яфин збирають у Воловецькому, Міжгірському, Великоберезнянському та Рахівському районах. Місцеві мешканці таким чином не тільки заробляють, але й поповнюють власні запаси. Із яфин для себе готують варення, печуть пироги, а для туристів виготовляють яфинове вино.

Ольга Павлова, Ужгород, Громадське радіо.