«Зранку в морзі ми знайшли всіх своїх дітей». 16-ті роковини Скнилівської трагедії

Шум літака у небі над львівським летовищем звична справа та не цього дня і не для цих людей. До меморіального комплексу жертвам Скнилівської трагедії, що розташований на території аеропорту, прийшло декілька десятків людей. 16 років тому їхні родичі теж слухали звуки турбін й спостерігали за авіашоу. Завершенням програми мали стати фігури вищого пілотажу на винищувачі СУ-27. Та літак на шаленій швидкості раптово впав у натовп глядачів.

20-річний Остап Хміль у 2002 році теж був на шоу. Після трагедії його фото облетіло шпальти більшості світових видань. Тоді він, ще трирічний, сидить на траві, тримає руки на обличчі, поруч старший брат. Мама і бабуся на той момент уже загинули. Хлопець вижив лише тому, що мама прикрила його тілом.

“Вона тримала мене на руках, обернулася і прикрила собою. Пам’ятаю якось так моментами, уривками все: як йшли сюди, вже сам момент аварії, паніку, крики. Після трагедії було досить важко. Хоча я й був малим і не надто усвідомлював усе, але ходив до психологів і вони якось витягували з того стану”, — каже Остап Хміль.

Був зовсім малим коли втратив брата і Володимир Шевчук. Вони пішли сім’єю на летовище, адже до того фатального авіашоу, хлопець мріяв стати пілотом.

“Він стояв у трьох кроках від мене (брат Володимира, — ред.). Це такий процесс випадковості. Там не було таких що хтось встиг втекти, або тих, хтось не встиг. Це мить. Людям вдавалося зробити три кроки і все”, — пригадує Володимир Шевчук.

77 загиблих, з них 28 діти, і ще щонайменше три сотні травмованих. Трагедія у Скнилові в одну мить забрала життя цілих родин.

Володимир Чижо втратив онуку, доньку, зятя та його брата. Каже й не здогадувався, що рідні поїхали на авіашоу.

“Увечері з’ясувалося, що наші діти не приїхали додому. Ми почали їх шукати, цілу ніч шукали, об’їздили всі лікарні у Львові – не знайшли. Зранку поїхали і в морзі знайшли всіх своїх дітей”, —  крізь сльози розповідає Володимир Чижо.

Чотирьох найрідніших людей втратив також Богдан Онищак. Залишилися із дружиною сам на сам зі своїм горем.

“Одна з газет тоді написала, що в труні лежали три офіцери і немовля, тому що всі діти мої мали офіцерські звання, а внучка якраз, коли хоронили цього дня, мала 11 місяців”, — пригадує Богдан Онищак.

Реальне покарання за трагедію тоді понесли троє генералів та двоє пілотів, які встигли катапультуватися. Вони відсиділи найбільше: перший пілот Володимир Топонар 11 років, другий Юрій Єгоров —  2,5 роки. Обох помилував президент Віктор Ющенко.

Офіційна причина падіння –  відхилення екіпажу від завдання і помилка в пілотуванні СУ-27. Та досі існує чимало версій: відхилення у траєкторії, службова халатність військових посадовців, відмова техніки, помилка пілотів, проблеми з організацією авіашоу, ніби-то поле розміщення глядачів не відповідало попередній схемі. Остаточна версія і досі не відома.

Тим часом рідні вже 16-ий рік вчаться жити із болем Скнилівської трагедії.

Ірина Саєвич. Львів. Громадське радіо.