Ми маємо вшановувати і пам'ятати наших воїнів, а не озброєного колаборанта — Подоляк
У Києві зустрілися близько сотні активістів, волонтерів та ветеранів АТО та обговорили проблему втрат військовиків на фронті та варіанти вшанування загиблих у російсько-українській війні.
«Була травматична ампутація правої руки, лівої кісті, праве око мені намагалися врятувати, воно у мене своє, але, на жаль, я бачу лише плями світла», — це історія Олександра Терещенко — донецького кіборга. Чоловік родом з Миколаївщини, у жовтні 2014 року у віці 47 років він пішов захищати Україну від окупантів.
«У мене не було жодних коливань, йти чи не йти. Я розумів, що саме такі чоловіки вже психологічно врівноважені, зрілі, які пройшли строкову службу, мають йти захищати, подаючи приклад. Власне, таких як я, було дуже багато. Так сталося, що під час штурму я намагався викинути гранату, вона зірвалася в моїх руках. Не жалкую жодного дня, жодної хвилини», — сказав Олександр Терещенко.
Зараз Олександр у тилу, він — заступник міністра у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб. Сьогодні на фронті знову втрати: за офіційними даними біля Золотого загинув український військовик та ще четверо поранені. Бойовики намагалися прорвати оборону та захопити нові території. Олександр вважає, що для України це боротьба за виживання.
«Я вважаю, що 1991 році нам незалежність впала на голову, як то кажуть, я в тому числі не розумів, навіщо нам армія, зброїні сили тому що, ну хто нам загрожує: американці нам — друзі, росіяни — брати, навіщо витрачати гроші. Виявилося, що Росія не бачить себе, своєї імперії без України, вони вважають, що за нас мають визначити нашу долю. Дарованої свободи не буває і треба за неї боротися і виховувати наше підростаюче покоління, що це святе: наші кордони, ніхто немає права увійти в мій дім, забрати мою кімнату чи розказати мені, як я маю жити», — говорить Олександр.
За офіційними даними Організації Об’єднаних націй кількість загиблих на Донбасі за роки війни перевищує чотири тисячі українських військових. За словами ветерана війни Олександра Терещенко, українці ще не навчилися шанувати своїх героїв. Разом з волонтерами, іншими ветеранами та активістами вони влаштували зустріч «Що таке пам’ятати». Ініціаторка проекту Оксана Іванців розповіла про основні візії цього дня.
«Пошук практик, які не будуть якимось такими шаблонними, стереотипними, вихолощеними, а можливо, якимось пережитком радянського союзу, а ті, які будуть щирими, питомо нашими і нестимуть власне цю справжню пам’ять. Пам’ять не про якогось загального героя, а про персоналізованого. Про кожну життєву історію людини, яку ми втратили», — говорить Іванців.
Заступниця міністра культури, молоді та спорту Ірина Подоляк порівняла захід зі збіром рибалок, які шукають рибу у дискурсі російсько-української війни та підкресли, що це дослідження аж ніяк не стосуюється загиблих сепаратистів та бойовиків.
«Ми маємо вшановувати, дбати і пам’ятати нашого українського воїна, а не про колобаранта озброєнного забороненою чи незабороненою зброєю, якій працює на інтереси російської держави. Це не питання та взагалі не дилема. У нас є наші герої, які захищають суверенітет, територію, людей, життя і майбутнє України», — додала Подоляк.
Це перша такая дискусія між ветеранами та чиновниками, що зібрала у Veteran Hub близько сотні людей. Зустріч організувала міжнародна правозахисна неурядова організація “ПЕН” за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Організатори зазначили, що це перша, але не остання зустріч. Кінцева мета – на державному рівні затвердити дієвий механізм вшановування пам’яті загиблих воїнів.
