Робота і море. Чому жителі інших регіонів переїжджають до Маріуполя?

За останні шість років із початку війни Маріуполь прихистив кілька тисяч людей і став для них новою домівкою. Пляжі Азовського моря і багата історія тут поєднуються із металургією та вже звичними блокпостами.

Утім, сюди їдуть не лише через близькість до зруйнованої снарядами чи окупованої домівки. Ми зібрали історії тих, хто переїхав до Маріуполя не тому, що до їх рідного дому прийшла війна.

Микита Сидоренко, Донецьк

До Маріуполя Микита приїхав після завершення навчання. Коли вивчився на провідника, обирав між роботою у рідному Донецьку, Луганську та Маріуполі. Доля завела в приморське місто.

«Звичайно, коли я тільки приїхав до Маріуполя й вийшов із вокзалу, перше враження було не дуже. Але потім почав вивчати місто й побачив, що тут є багато цікавого. Але, на жаль, навіть місцеві його історії майже не знають. Працюючи провідником, я побував у багатьох містах і з упевненістю можу сказати, що переїжджати з Маріуполя не хочу. Мені тут дуже комфортно. У мене затишний двір, нормально працює громадський транспорт, до карантину було багато фестивалів. В організації частини з них я й сам брав участь. Ну і, звичайно, тут є море», — розповідає Микита.

«Поїхати додому я хочу, лише аби побачити близьких людей. Хотілося б, аби ці воєнні роки можна було викреслити — і повернутись назад. За одним столом зібрати всіх друзів, однокласників, родичів, знайомих, жителів цілого кварталу — і спілкуватись.

Я не впевнений, що житиму в рідному Донецьку навіть після завершення війни (хоча кінця й краю цьому поки не видно). Уся моя рідня у Донецьку. Поки до карантину проїзд через КПВВ був необмежений, я міг провідати маму й інших родичів. Та й вони приїжджали до мене в Маріуполь. Усіх, хто до мене приїздить, обов’язково веду до скверу «Лукомор’я», в театральний сквер і на пляжі — біля залізничного вокзалу й Піщаного», — розповідає Микита.

Що радить подивитись на своїй малій батьківщині:

«Коли Донецьк звільнять від окупації, раджу відвідати тамтешній мікрорайон Абакумова. Там дуже крута архітектура, і копії багатьох будівель я бачу зараз в Маріуполі.

А поки раджу села Верхня Вільхова та Нижня Вільхова в Станично-Луганському районі на Луганщині. Це підконтрольна Україні територія. Села розташовані просто посеред лісу й там дуже чисте повітря, спокій, відсутність метушні. Все те, чого мені зараз трохи не вистачає у Маріуполі», — каже хлопець.

Ігор Башлик, Чигиринщина, Черкаська область

Через роботу до Маріуполя рік тому приїхав і Ігор Башлик. Знайти високооплачувану роботу на рідній Черкащині не виходило, тож вирішив спробувати свої сили на Донеччині. Знайшов житло в Маріуполі, зараз працює у банківській сфері.

 

«Я переїхав до Маріуполя влітку 2019-го разом із дружиною. Мені сподобалось, що тут більша заробітна платня, доступне житло. На відміну від інших міст, які я бачив, Маріуполь розвивається. У принципі, подобається мені тут усе, крім забрудненості. Бажання повернутись додому не виникало взагалі: не бачу в цьому сенсу. Зараз мій дім тут», — розповідає Ігор.

Що радить подивитись на своїй Батьківщині:

«Чигиринщина — перша гетьманська столиця козацтва, багата на визначні історичні місця. Раджу обов’язково відвідати Холодний Яр, Суботів, Дуб Залізняка, три криниці. А ще цей регіон багатий на екологічно чисті місця».

Анастасія Свиридова, Сміла

Анастасія Свиридова переїжджала до Маріуполя двічі. Сама вона родом із міста Сміла, що на Черкащині. Вперше до приморського міста приїхала не за покликанням, а за батьками: у 2003 році татові тут запропонували роботу.

«Я навчалась у Маріуполі до 2012 року. Потім, коли прийшов час вступати до вишу, обрала Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького. Я вступила на факультет журналістики. Рідний регіон мені дуже подобався, тож поки навчалась, мріяла жити там і далі. Але з часом я знаходила там і мінуси, один із яких — робота, яку дуже важко знайти, а заробітна платня не покривала моїх потреб. Тож, порадившись із чоловіком, поїхали у вже знайомий мені Маріуполя», — розповідає Анастасія.

Єдиним мінусом Маріуполя дівчина називає екологічну ситуацію. І розповідає, що переманила сюди й давню подругу:

«Цього літа до мене приїжджала подруга, з якою ми познайомилися в Смілі. Ми з нею часто їздили на море, гуляли містом і їй тут настільки сподобалось, що вона теж тепер мешкає в Маріуполі. Я народилась у Смілі — для мене це те місто, в яке хочеться приїхати на тиждень, побачити знайомих родичів, але жити там я б не хотіла. В Маріуполі мені подобається майже все — море, ставлення людей один до одного, розвинена інфраструктура».

Що радить подивитись на своїй Батьківщині:

Моя рідна Сміла — це дуже маленьке живописне містечко на березі річки Тясмин. Подивитись туристам я рекомендую набережну.

Ганна Прокопенко, Маріуполь, Громадське радіо

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS