Загиблий у катастрофі Ан-26 Ашраф Мсуя мріяв стати першим темношкірим генералом в Україні

Загиблий у катастрофі Ан-26 Ашраф Мсуя мріяв стати першим темношкірим генералом в Україні

На борту літака Ан-26, що розбився 25 вересня під Чугуєвом, перебував старший лейтенант Ашраф Мсуя, який мріяв стати першим темношкірим генералом в Україні.

Ми публікуємо майже без скорочень статтю видання «Слобідський Край» про життя Ашрафа.

Із усіма переплетіннями у своєму родоводі Ашраф Мсуя не знайомий, але точно знає, що бабуся, корінна мешканка Харкова, пов’язала своє життя з темношкірим вихідцем зі Східної Африки, Танзанії, а пізніше і мама Ашрафа, яка познайомилася з танзанським студентом у медуніверситеті і вийшла за нього заміж, але поїхати разом з чоловіком на його батьківщину відмовилася. За деякий час у Харкові на початку 90-х з’явився на світ малюк, який отримав ім’я Ашраф Мсуя.

Дитячі роки для Ашика (так його називають близькі і друзі — ред.) пройшли доволі напружено з двох причин. По-перше, йому було складно рости без батька, якого жодного разу не бачив, а по-друге, через особливе ставлення до його кольору шкіри.

«Зараз я згадую це з посмішкою, але, звичайно, мені було непросто. Всі діти в якихось моментах бувають жорстокі, тож доводилося терпіти, зціпивши зуби. Звертали зайву увагу і жартували, але я відразу ж намагався загладити конфлікт», — казав Ашраф у інтерв’ю виданню.

Фото: Ашраф Мсуя/ Facebook

У дитинстві хотів стати футболістом. Років у 10–11 хлопець грав у футбол у дворі, навіть не тому, що це йому подобалося, а через те, що всі захоплюються грою мільйонів, і він не хотів сильно віддалятися від однолітків.

«Спочатку я просто хотів грати краще за всіх у дворі, довести, що я можу. А от через кілька років я дійсно замислився про те, щоб пов’язати своє подальше життя з цим видом спорту», — розповідав Ашраф.

Цілими днями він грав: займався в ДЮСШ, ходив на спортмайданчики різних шкіл, які були поблизу будинку, а коли не було з ким грати, просто виносив сітку, м’яч і бив по воротах, щоб відточувати свою майстерність.

І за деякий час зусилля Ашика було повною мірою винагороджено. Після дев’яти років навчання в середній школі його запросили у спецшколу «Металіста», що стало першим успіхом у футбольній кар’єрі хлопця.

Виступав трохи більше року за «Металіст» серед гравців 1991 року народження. Коли наставало міжсезоння, він не припиняв грати, а підтримував форму в місцевому «Арсеналі». Потім вирішив спробувати себе в міні-футболі. Все стало виходити практично відразу ж, і були перспективи заграти на хорошому рівні.

У 16 років йому запропонували перший професійний контракт. Був такий клуб «Лаум», який виступав у Першій лізі чемпіонату України. Пропонували контракт на два роки з мінімальним окладом у 1000 гривень плюс бонуси, що для молодого гравця вже успіх. Але хлопця знову потягло у великий футбол.

«Я тоді грав за місцеву «Зірку». Проводили виїзну зустріч проти донецького «Олімпіка», фарм-клубу «Шахтаря». Виграли 3:1. На той час у мене вже був агент, який вірив у мене, тренував і запевняв, що допоможе мене прилаштувати в сильний клуб. Як я дізнався згодом, після переможної гри в Донецьку до нього підходили селекціонери «гірників». Зацікавилися моєю персоною і запропонували приїхати до них на перегляд, на що мій агент відповів рішучою відмовою, мовляв, я ще «сирий», — розповідав Ашраф. — От це для мене стало, напевно, останньою краплею у футболі, і за деякий час я вирішив повісити бутси на цвях».

Після невдалої спроби стати футболістом Ашраф вирішив навчатися, працювати й відпочивати. Він вступив на заочне відділення до академії фізкультури. Завдяки футболу з’явилося багато зв’язків, запросили до престижного ресторану, в якому працював хостесом, швейцаром, офіціантом.

«До «золотої» молоді я себе не став би відносити, але поводився, практично, як вони. Коли в голові був один футбол, у мене були режим, мета, і я не дозволяв собі вести такий розгульний спосіб життя, який згубно на мене вплинув», — ділився хлопець.

Минув час, і він зрозумів, що дуже багато на себе взяв: ні на роботі, ні в інституті в нього нічого не клеїлося. У той час почалася криза, на роботі в Ашрафа були проблеми, не мав можливості платити за навчання. Якось згадав, що колись проходив медкомісію у військкоматі, і зрозумів, що от його шанс на порятунок. Він просто хотів кудись поїхати, щоб переосмислити своє життя і почати якщо не все, то хоча б нову главу з чистого аркуша.

Він намагався потрапити на строкову службу під час весняного призову 2010 року. З 5 травня хотів потрапити в команду і не міг цього досягти до 21 травня, а саме цього дня була остання відправка.

«Пам’ятаю, як зараз: увечері вийшов на балкон, подивився в небо, впустив ту саму скупу чоловічу сльозу й молив Бога, щоб в останній день мене все ж таки забрали в армію», — розповідав хлопець.

Він чудово розумів, які можуть бути наслідки цього вчинку, адже на початку служби всім важко, а темношкірому й поготів. Але Ашик цих труднощів не боявся.

«Коли ти знаєш, що в тебе за спиною є якісь цінності, то йдеш уперед з якимось побоюванням, боячись втратити все. А коли майбутнє туманне, ти прямуєш упевненими кроками, адже, крім батьків, мені втрачати тоді було нічого», – міркував старший лейтенант.

В останній декаді травня він прибув у військову частину Севастополя. Спершу зовнішність Ашика привертала надмірну увагу, і через це було вкрай важко, але він хотів випробувати себе на міцність.

«Були старослуживі з націоналістичним настроєм, які одразу мені давали чорну мітку, але це мене не бентежило, я просто не акцентував на цьому увагу», – каже він.

Із усього призову тільки його вивчили на радіотелеграфіста, він вивчив азбуку Морзе. Одного разу темношкірий солдат заступив на бойове чергування, а на той час була громадянська війна в Лівії (початок 2011 року).

«Нам повідомили, що там є українські громадяни, і ми брали участь у їх евакуації. Я з ранку до ночі прослуховував мережу борта, що летить, і знав, скільки людей на борту, залишки палива і т. ін. Таким чином брав дистанційну участь у цій операції. І напередодні 23 лютого мені дали звання старшого солдата», – згадував Ашраф.

Повернувшись додому, перший час хлопець відпочивав і хотів влаштуватися на роботу, але не вийшло. Через два з половиною місяці він уже був на контракті в армії. Потім його зарахували зв’язківцем і після навчання направили служити лінійним спостерігачем у штаб при Харківському університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Прокладав зв’язок, кабель, прослужив дев’ять місяців.

Під час служби він уявляв себе офіцером, і в 2012 році все ж таки вступив до ХУПС на льотний факультет на спеціальність штурман.

Нинішню ситуацію на Сході України Ашраф вважав вкрай болючою для себе темою. Навіть сам прагнув опинитися в епіцентрі бойових дій.

«Це було на третьому курсі. На певному етапі навчання були труднощі, багато чого не виходило, були проблеми в сім’ї, і одного разу настав моральний зрив. Я зрозумів, що хочу бути корисним Україні. Пішов до начальника свого факультету і намагався пояснити йому, що хочу допомогти людям і піти воювати в АТО. На що він відповів: «Якщо знадобиться саме твоя допомога, я буду знати, що ти не підведеш, але поки що не час», – розповідав Ашраф.

Після закінчення першого курсу в житті хлопця сталася несподівана, але водночас час така довгоочікувана подія – він зустрівся зі своїм батьком. На початку 2013 року Ашраф вийшов з ним на зв’язок, а вже на літніх канікулах поїхав до батька в Танзанію.

«8 серпня на кордоні Кенії з Танзанією я нарешті зустрівся зі своїм батьком. З’їхалося багато родичів батька з Південної Африки, і навіть моя тітка приїхала, яка живе в Туманному Альбіоні. Це були неймовірні відчуття», – розповідав Ашраф.

Пробув він з батьком 10 днів, можна сказати, як у розвідці. Найбільш пам’ятне, що він побачив на іншому континенті, так це найвищий і потенційно активний стратовулкан Африки Кіліманджаро. Зустрічав навіть племена, які вірять в язичницьких богів.

Тато в Ашрафа обіймає важливу посаду за мірками континенту – він лікар-інспектор, стежить за охороною здоров’я певного району Танзанії. Він пропонував синові залишитися, але той відмовився.

З дитинства мама привчила розраховувати тільки на себе, от я так і роблю, незважаючи на те, що це тато, – ділився Ашраф. – Чесно кажучи, я б не зміг там жити. Я виріс тут і так прикипів до української землі, що хочеться залишити після себе щось саме в Україні».

Фото: Ашраф Мсуя / Facebook

Олександр, друг загиблого офіцера, розповів, що дізнався про авіакатастрофу через 15 хвилин після неї.

«Відразу його почав набирати і про себе бурмотів: «Візьми, будь ласка, трубку, візьми». Цього не сталося – телефон був відключений. Від його дівчини дізналися, що він був на борту, швидко з друзями поїхали на місце катастрофи. Ми пробули там три або чотири години і нічого не дізналися. На наступний день опублікували список людей, які загинули. Серед них був і наш Ашик», – зазначив один.

За його словами, Мсуя після армії направили служити лінійним спостерігачем в штаб при Харківському університеті Повітряних сил (ХУПС) імені Івана Кожедуба.

«У 2012 році він вступив в ХУПС на льотний факультет на спеціальність «штурман». Він всією душею хотів служити на благо українського народу, захищати цілісність нашої держави, він робив все, щоб досягти своєї мети – стати першим темношкірим генералом в Україні. Він цілеспрямовано йшов до цього, віддаючи всього себе авіації, яку безмежно любив», – відзначає один.

Нагадаємо, що 25 вересня поблизу міста Чугуїв Харківської області розбився військовий літак Ан-26 Повітряних Сил ЗС України. На борту перебували льотчики та курсанти Університету повітряних сил імені І.Кожедуба.

У Командуванні Повітряних Сил ЗСУ уточнили, що на борту було 27 офіцерів та курсантів. Одного курсанта, Олександра Харченка, в останній момент не допустили до польоту. Його на борту не було.

Один із двох курсантів, які вижили у авіакатастрофі, помер у лікарні. 

Для якнайшвидшого з’ясування обставин трагедії та надання всієї необхідної допомоги постраждалим створили Державну комісію під головуванням віцепрем’єр-міністра Олега Уруського.

Співчуття українському народу вже висловили президенти, прем’єри та інші високопосадовці з ЄС, Албанії, Болгарії, Канади, Латвії, Молдови, Польщі, США, Туреччини, Швеції.

26 вересня в Україні оголосили днем жалоби. На всій території України має бути приспущений Державний прапор на будинках і спорудах органів державної влади, місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій.

Також президент Володимир Зеленський доручив призупинити навчальні польоти літаків АН-26 та їх аналогів до з’ясування обставин трагедії.

Авіаексперт Кирило Новіков розповів Громадському радіо, що попередні результати розслідуваня після розшифровки «чорних скриньок» мали би бути приблизно за місяць.

Пообіді 26 вересня повідомили, що жодного із загиблих військових з літака АН-26 не вдалось ідентифікувати. Тому проводитимуть ДНК-експертизи, вони триватимуть 2-3 тижні.

Антон Геращенко, заступник глави МВС, опублікував відео моменту аварії АН-26, воно має допомогти слідчим.
Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Останнi новини