«Не такі страшні, коли командують»: як війна змінила сприйняття жінки в армії

«Не такі страшні, коли командують»: як війна змінила сприйняття жінки в армії

Сьогодні, 14 жовтня, в Україні відзначають чотири свята — День захисників України, Покрови Пресвятої Богородиці, День українського козацтва та День створення Української повстанської армії. Тому сьогодні принагідно повертаємось до теми жінок в армії. 

До початку російсько-української війни у мене ніколи не виникало думок щодо служби жінок в армії. Почасти, мабуть, тому, що я виросла у місті, де було дві військові частини і жила я у так званому військовому містечку, тому жінки у формі були для мене настільки ж звичними, наскільки й чоловіки.

Саме відновлення української армії у 2014 році, як такої, порушило питання присутності жінок у Збройних силах. Тоді виявилось, що жінки, серед іншого, не можуть займати ті самі посади, що й чоловіки. І саме війна змінила сприйняття жінки в армії.

Станом на жовтень цього року у Збройних силах України проходять військову службу близько 31 000 військовослужбовиць.

Це — близько 12% від загальної чисельності ЗСУ. Із них: понад 4500 офіцерок; близько 1300 прапорщиць; близько 24 000 сержанток, старшинок, солдаток та понад 1000 курсанток. Крім того, у Збройних силах працюють понад 24 000 жінок на цивільних посадах.

У 2016 році Міністерство оборони почало відкривати для жінок низку посад. Тоді їм стали доступними близько ста спеціальностей рядового, сержантського і старшинського складу, зокрема й бойові.

Двома роками пізніше, у жовтні 2018 року, набули  чинності зміни до законодавства, які зрівняли права представників обох статей. Відтоді за законом жінки виконують військовий обов’язок на рівних засадах із чоловіками, за винятком випадків, передбачених законодавством з питань охорони материнства та дитинства, а також заборони дискримінації за ознакою статі.

Але, за словами народної депутатки, а раніше голови організації «Юридична сотня», що допомагає людям, які боронять кордони України та сім’ям загиблих бійців, Лесі Василенко, за останні два роки у армії не відбулося значних змін:

«Дійсно був певний прогрес, коли прийняли законодавство. Для того, щоб чоловіки і жінки служили нарівні потрібні відповідні бюджетні видатки. А оскільки на армію вони цього року також скорочуються, то не треба очікувати, що з’явиться відповідна інфраструктура для забезпечення рівних умов служби».

Про те, як служиться у армії зараз, Громадське радіо розпитало кількох військовослужбовиць. До прикладу, Ярина Чорногуз, яка з травня цього року служить у морській піхоті, а доти була доброволицею у батальйоні «Госпітальєри» каже, що головне для служби в армії мати мотивацію.

«Якщо військовослужбовиця вмотивовано хоче захищати свою країну і професійно зростати, то у сучасній армії вона це зможе зробити. Але для цього потрібно все одно мати характер і до кінця бути впертою, відстоювати це своє право».

Цікаво, говорить Ярина, що військові чоловіки старшої генерації краще сприймають новітню модель незалежної жінки в армії, ніж молоді.

«Для мене це було дивом, але є чимало моїх ровесників, які мають певні упередження на тему «ти же дєвачька». Водночас є старші чоловіки, які ще й іншим кажуть: «Так, не чіпайте її, не допомагайте їй, ось вона хоче, хай сама робить». Тобто, це така незалежна від віку штука, я би сказала. Хто як себе виховав».

Молодша сержантка 128-ї бригади, командирка протитанкового взводу у цивільному житті було інженеркою садового господарства. Служить в армії з 2016 року, у 2015 році воювала у лавах «Правого Сектору» у 8-му батальйоні «Аррата». Говорить, що зараз попри все в армії є труднощі для жінок.

«Чесно кажучи є ще ця мулька, що дівчата в армії не потрібні. Тому не дають вчитися, не дають влаштовуватись у розвідку, «палки в колеса ставлять», бо є ще старі стереотипи. Не дають розвиватися дівчатам. В одній бригаді дають, в іншій — ні.

Коли я перевелась у 128-му, то мене одразу поставили на посаду командирки протитанкового взводу. І хлопці, не знаючи, що у нас спільні знайомі є, ходили і скаржились: «О, ти знаєш, у нас буде командир баба, то я буду з ротним говорити, аби це все порішати». Я у цій бригаді лише 2-3 дні, тому зараз багато говорити не можу. Мені треба з ними виїхати, попрацювати, щоб вони бачили, що жінки не такі страшні, коли командують.

Навпаки, ми крутіші. Бо жінка переважно стає як мама. Вона тоді за кожного, за кого відповідає, буде кості гризти, не дай бог там щось з ним станеться», — розповідає командирка протитанкового взводу.

Майорка, офіцерка відділу Центру морально-психологічно забезпечення ЗСУ Зінаїда Кондрацька служить в армії 12 років, десять з них у військовій частині на бойовій посаді. Погоджується, що саме з початком війни в українській армії змінилось ставлення до жінки в ЗСУ.

«З початком війни ставлення до жінок в армії змінилось у будь-якому випадку. У принципі в мене за 12 років ніяких проблем з тим, що мене в чомусь утискають не було.

І розуміння з боку чоловіків було завжди, так як я в колективі завше була однією жінкою серед військовослужбовців. Та, було важко на початках, коли тільки прийшла після військового інституту. Потрапила у бойову частину, де ніколи жінки не було, окрім поварок. Тому і для чоловіків це було: «Ого, як це так в такий підрозділ до нас жінка, що ми будем робити». Можливо, в мене такий характер, але мені вдалось їх переконати, що я можу виконувати задачі на рівні з ними».

З нагоди сьогоднішнього дня нагадаю, що 14 жовтня – День захисників та захисниць України. Це свято не про «усіх чоловіків» чи «теперішніх і майбутніх захисників», а про усіх, хто боровся і бореться за нашу державу, незалежно від статі.

Мар’яна Чорнієвич, Громадське радіо

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

«Не такі страшні, коли командують»: як війна змінила сприйняття жінки в армії
0:00
/
0:00

Останнi новини