Фото: Український інтерес
Музей Голодомору презентував історично-освітній мобільний додаток Track Holodomor History. Він розповідає історію Києва під час радянського геноциду українців. Зараз у ньому є 20 локацій міста — будинків, вулиць, парків, споруд, які мають відношення до Голодомору. Інформація подана через спогади людей, документи, архівні фото та відео. Наприклад, є розповідь про будинок, який зараз звичайний житловий, а тоді був дезінфекційною камерою. Щоб пройтись цими місцями, можна прокласти власний маршрут чи скористатись уже створеними.
Архівних фото, які допоможуть зрозуміти, як це місце виглядало у 1930-х, у додатку є близько 200. Також є відео, взяті з тогочасних документальних фільмів та фондів Центрального державного кінофотофоноархіву імені Пшеничного. Кураторка проєкту Ірина Курганська розповідає про те, з чого починався додаток:
«Ми почали з того, що зібрали свідчення усної історії, тобто киян, які жили у той час. Вони пам’ятають що, наприклад, на розі вулиці Воздвиженської та Нижнього Валу, це сучасний Поділ, був комерційний магазин з величезними чергами. Тому що навіть у місті продовольства не вистачало. Свідок згадує, що у цьому магазині кінна поліція не просто розганяла людей, а заганяла їх до церкви, що розташовувалась поруч і там закривала. І цей чоловік згадує, як його матір змогла вибратися з цієї церкви, а багато людей там померли з голоду, бо їх закрили і не випускали».
Ці свідчення збирали упродовж довгого часу, адже музей у Києві існує 11 років і увесь цей час співробітники документують спогади очевидців та очевидиць голоду:
«Ідея з додатком виникла на основі того, що ми хотіли, аби це було щось цифрове, сучасне і водночас не дуже прив’язане до самого музею. Тому що не кожен може прийти до музею, наше приміщення не є велике. І люди там дізнаються загальну історію Голодомору. Але чому не розповісти її практично? Тому ми вирішили зробити карту місць. Згодом подумали, що добре було б мати її у цифровому форматі. А мобільний додаток це зручно, бо, наприклад, хочеш зануритися в тему і маєш вільні півтори години, то ось маєш інформацію і маршрут. У додатку можна прокласти маршрут, щоб він займав рівно півтори години і водночас прогулятись містом, дізнавшись для себе нову інформацію».
Додаток Track Holodomor History доступний двома мовами: українською та англійською. Станом на минулий тиждень, на платформах App Store та Google Play його завантажили 2500 разів у 22 країнах світу. Працювали над ним упродовж року:
«Думаю, людям буде цікаво дізнатися про багато житлових будинків. Можливо хтось із них зараз там проживає, а є спогади про те, що відбулось там у 32-33 роках. Наприклад, свідок згадує як у будинку на Малій Житомирській, 5 щодня вивішували чорний прапор. А чорний прапор на будинку означав, що там хтось помер».
Щодо об’єктів більш відомих, то у додатку можна дізнатися як з Голодомором пов’язані, наприклад, київські залізничний та річковий вокзали:
«Стосовно відомих місць, то варто згадати про вокзали, яких у Києві є два: залізничний та річковий, який теж є вокзалом. І під час 1932-33 років він так і використовувався як транспортний вузол, але для людей, які прагнули до Києва. Вони пливли, їхали, попри заборону, адже з початку 1933-го це стало забороненим, щоб обмежити потік селян з голодних сіл. І свідки згадають як вокзальна площа та площа перед річковим портом були всіяні тілами. Люди змогли дістатись до Києва, але не змогли піти далі, щоб знайти їсти.
Від портів люди, як правило, йшли до якогось із ринків, або до церков. У церкві намагались просити милостиню. Щодо ринків, то зрозуміло, що там була якась їжа, тому люди хотіли або її виміняти і приносили з собою вишиванки, вироби ручної роботи, або мали якісь гроші і пробували щось купити втридорога. Чи намагались щось украсти, чи влаштуватись на роботу якось неофіційно.
Ринків було багато на Подолі. Це Житній ринок, трохи вгорі був Сінний ринок, якщо вже нема, на Львівський площі — це біля річкового вокзалу. Щодо залізничного, то там був Єврейський базар (Євбаз), зараз це площа Перемоги. Це теж було популярне місце».
Кожен об’єкт у додатку має дві світлини — сучасну і архівну. Деякі місця згадуються і у спогадах тих, то вижив. Наприклад, Віра Вітченко, студентка медичного інституту, залишила такі спогади про студентське життя в часи Голодомору. У додатку її історія ілюстрована у форматі коміксу:
«Стипендію отримувала 18 рублів, а мама зарплату — 60. Хліб продавали по карточках — 200 грам. На базарі він продавався по 100 рублів за буханку і не відомо з чого спечений. У студентській їдальні годували один раз на день: юшкою з гнилої капусти, яка смерділа на весь квартал. Домашнє харчування: 1 стаканчик кукурудзяної крупи, щось схоже на кисіль з зелені, зібраної на лугах за Дніпром, а коли пощастило, то і каша з картопляних лушпайок, перекручених на м’ясорубці».
Ще однією з історій є розповідь Євгенії Сакевич-Даллас, народженої 24 серпня 1925 року на Миколаївщині. За кордоном вона зробила кар’єру фотомоделі.
У 2003 році видала книгу спогадів, що в Україні вийшла під назвою «…Не вмирає душа наша: доля сироти з українського Голодомору». За мотивами книги вийшов фільм «Свідок Женя» у якому Євгенія Сакевич-Даллас була акторкою та продюсеркою, а закадровий текст читала Ада Роговцева:
«Ці спогади можна знайти у локації «Києво-Печерська лавра», тому що саме тут вона була під Голодомору. Євгенія взагалі була з села, але її привезли родичі до міста для того, щоб врятувати, тому що її батьків розкуркулили».
Наразі над наповненням додатку ще працюють. Тому просять, якщо ви маєте спогади своїх рідних про Київ у часи Голодомору 1932-33 років, звертатись до музею і вашу інформацію з локацією також використають у додатку. До кінця року планують мати 50 об’єктів.
У майбутньому думають створити такі додатки про Харків, який тоді називали столицею Голодомору. Про Дніпро – аби співставити індустріалізацію, будівництво ДніпроГЕС і тотальний голод на селі. Та про Одесу, адже саме звідти пішли так звані торгзіни — спецмагазини, де товари продавали за іноземну валюту або спеціальні бони, які видавали в обмін на дорогоцінні метали і камені, але в торгзінах не приймали звичайні радянські гроші. Розквіт цієї організації припав саме на голодні 1930-ті роки.
Також у Національному музеї Голодомору-геноциду запустили аудіогіди на 32 мовах — це найбільше серед усіх музеїв України. А задля максимального залучення людей до історії Голодомору сайт музею доступний для людей з порушеннями зору, а у самому музеї проводять інклюзивні екскурсії.
Мар’яна Чорнієвич, Громадське радіо
Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.
Встановлюйте додатки Громадського радіо:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS