ЛГБТ-активіст подав позов до ОАСК через те, що йому заборонили здати кров

ЛГБТ-активіст подав позов до ОАСК через те, що йому заборонили здати кров

Чоловіки, які мають стосунки із чоловіками, не можуть бути донорами крові – таку застарілу дискримінаційну норму на початку року скасували в Україні. Її містив наказ Мінохорони здоров’я 16-річної давнини. Тож нині представники ЛГБТ-спільноти нібито мають право бути донорами, тим паче, що новий наказ МОЗ вже вийшов. Однак, скаржаться правозахисники, далеко не усі Центри здачі крові готові дотримуватися нової норми. Від старої заборони постраждав восени минулого року і житель Кривого Рогу Генрі Дем’яновіч. Нещодавно він подав до суду скаргу на відмову взяти в нього кров – це перший такий позов в Україні.

Гомосексуальні стосунки, за українським законодавством, довго вважалися формою ризикованої поведінки на рівні з наркозалежністю та частою зміною сексуальних партнерів. Через це анкета, яку людина заповнювала перед донорством, ще три місяці  тому містила питання: чи мали ви гомосексуальні стосунки? Якщо відповідь «так», то здавати кров не можна, це протипоказання. Такий пункт був у наказі Міністерства охорони здоров’я, затвердженому ще у 2005 році:

«У старих протоколах, ще радянських, була виписана окрема графа «гомосексуалізм» як протипоказання для донорства крові. Це було тоді, коли СНІД вважався хворобою гомосексуальних людей. Воно десь у тих протоколах лишилося, і кожного року його переносять з протоколу у протокол, тому воно і лишалося», – каже розповідає координаторка всеукраїнської платформи «Донор UA» Людмила Лінник.

Цьогоріч у січні затвердили новий наказ, у якому словосполучення «гомосексуальні стосунки» прибрали з критеріїв для відсторонення від донорства. Замість цього у документі фігурує формулювання «особи з ризикованою сексуальною поведінкою, яка може призвести до захворювання серйозними інфекційними хворобами, що можуть передаватися через кров». Проте геть не всі центри переливання крові користуються новою формою анкети, каже Лінник:

«У новому законі про донорство йдеться про ризикову поведінку, власне як про незахищений секс, без уточнень – це йдеться про чоловіка чи жінку, це гомосексуальні чи гетеросексуальні стосунки, але на превеликий жаль, деякі станції та центри переливання кровікористуються ще старими протоколи, де виписують гомосексуальні стосунки як форму ризикової поведінки. Я сподіваюся, що що у найближчому часі протоколи приведуть до нового зразка, бо закон ухвалили лише 25 січня 2021 року, тому нові протоколи зараз тільки розпрацьовуються, впроваджуються, випускаються, тому я думаю, що дуже скоро це питання буде знято».

На думку координаторки платформи «Донор UA», з одного боку, потрібно привертати увагу до проблеми. Проте не робити з цього хайп щодо відстоювання прав представників ЛГБТ-спільноти: адже донорство – це насамперед про порятунок життя людей:

«Наголошу, що зараз висловлюю свою думку, а не думку платформи: я дуже ціную свободу людини, її вибір, і проти дискримінації у будь-яких її проявах, але коли йдеться про здоров’я і життя іншої людини, то я за дискримінацію. Бо якщо людина прийшла, починає махати прапором і кричати «Да, я гей, я спатиму з ким захочу, але я маю право здати кров», то тут за дискримінацію. Ти не маєш такого права, бо йдеться про життя людей. Навіть не про здоров’я, а про життя. Уявіть, що 5-тирічній дитині з раком переливають кров від представника ЛГБТ, який перед донорством приховав  свою ризикову поведінку, який не розповів, що мав незахищений секс. Цій дитині переливають кров і заражають її гепитатом – у результаті вона помре не від раку, вона помре від гепатиту», – каже Лінник.

ЛГБТ-активіст з Кривого рогу Генрі Дем’яновіч вирішив відстоювати свої права через Окружний адміністративний суд у Києві. Ще у листопаді 2020 року, до скасування дискримінаційної норми наказу МОЗ, у Центрі переливання крові хлопцю відмовили у донорстві саме через його орієнтацію:

«Якби я мав захворювання, то не пройшов би саме через стан здоров’я, а не через свою орієнтацію. Проте якщо я здоровий і не маю ніяких інфекцій, які передаються статевим шляхом чи через кров, то чому я не можу бути донором? Мене це обурило, тому я звернувся до суду», – розповів Генрі Дем’яновіч.

У березні позов активіста зареєстрували в Окружному адміністративному суді. Генрі пояснює: можна припустити, що колись ця норма МОЗ була виправданою, але наразі вона є дискримінаційною та побудованою на стереотипах:

«Можливо ці стереотипи на той момент, коли ухвалювали наказ, були виправданими. Можливо тоді у лікарів та лабораторій не було можливості так ретельно тестувати кров, але наразі вся кров ретельно досліджується і на ВІЛ, і на наявність інших інфекцій. Крім того, кров консервують на півроку і потім ще раз тестують, аби виявити той же ВІЛ, який можуть одразу не виявити. Наразі немає сенсу залишати таку заборону, побудований на стереотипах, що геї обов’язково нездорові», – пояснює позивач.

Багато знайомих Генрі здають кров – просто не вказують, що мали гомосексуальні стосунки, він також міг би так робити, адже ніхто не зможе перевірити це:

«Я бачив у Фейсбуці фотографії моїх друзів на станції переливання крові. Вони точно мають гомосексуальні стосунки, проте під час здачі крові просто не розповіли про це. У теорії я також міг так зробити: прийти, не сказати, що я гей, і спробувати здати кров. Але мене в принципі обурює, що гомосексуальність вважається абсолютним протипоказанням для донорства. Моя кров може врятувати чиєсь життя, але не рятує, бо в Україні діє такий дивний наказ, який змушує мене або брехати, або відмовлятися від донорства крові».

Перше засідання у цій справі відбудеться 22 квітня, додає адвокат ЛГБТ-активіста Віталій Матвеєв:

«Провадження досить швидко відкрили, але реакцію Міністерства охорони здоров’я ми поки не побачили. Тому чекаємо на реакцію МОЗ і після цього вирішуватимемо, як діятимемо далі. Представлятимуть МОЗ у суді юристи».

Адвокат активіста розповідає, що раніше щодо цієї норми ніхто не позивався, це перший такий випадок. Про якісь компенсації не йдеться, вимагатимуть лише, аби усі Центри крові припинили користатися вже скасованими правилами:

«Ми вимагаємо визнати цей пункт таким, що не відповідає Конституції Україні, є незаконним та нечинним, і вимагатимемо цю норму прибрати, щоб дійсно ЛГБТ-спільнота мала безперешкодне право здавати кров», – каже Матвеєв.

Тим часом у Київському міському центрі крові кажуть, що запрошують усіх членів ЛГБТ-спільноти здавати кров, адже орієнтація людини не має значення, якщо донор здоровий, запевняє директор центру Олександр Сергієнко:

«Жодних обмежень щодо статевої належності, стосунків – немає. Ми повинні розуміти, що це все було зроблено, щоб усунути будь-яку дискримінацію і водночас забезпечити запобігання передачі інфекцій, які можуть передатися через кров. Служба крові наразі абсолютно відкрита, я можу сказати за наш центр: ми приймаємо абсолютно всіх. Приходьте, здавайте, бо донація крові – порятунок життя».

Директор центру крові пояснив, що раніше чоловікам, які мали сексуальні стосунки із чоловіками, дійсно забороняли здавати кров, проте тепер цю норму прибрали:

«Новий наказ говорить про те, що одним із протипоказань до постійного відсторонення від донорства є ризикова сексуальна поведінка, яка може призвести до захворювання серйозними інфекційними захворюваннями», – сказав директор Київського міського центру крові Олександр Сергієнко.

Наприкінці квітня 2015 року Європейський суд з прав людини роз’яснив: неприпустимо забороняти донорство крові людям з гомосексуальною орієнтацією, якщо методи виявлення ВІЛ-інфекції та опитування донорів можуть убезпечити здоров’я одержувачів крові.

В Україні протягом останніх років правозахисники неодноразово закликали МОЗ позбутися дискримінаційних для ЛГБТ-спільноти заборон. Так, після рішення ЄСПЛ Єлизавета Кузьменко з центру ZMINA надіслала запит до МОЗ з проханням прокоментувати норму, яка забороняє геям здавати кров. У відомстві тоді відповіли, що, «МОЗ не має на меті дискримінувати осіб за ознакою сексуальної орієнтації, але повинно вживати всіх можливих заходів щодо безпеки донорської крові та її компонентів» й «розгляне викладення підпункту закону у новій редакції».

Як нині бачимо, на такий розгляд чиновникам міністерства знадобилося шість років.

Коментарi до запису

Останнi новини