Олена Ребрик
«Боб Холман називає поезію Сергія Жадана “Кентерберійськими оповіданнями” українського простого народу. Він перераховує усіх людей, солдатів, фермерів, наркоторговців та бідняків, історії яких розповідає Жадан. Список можна продовжувати до тих пір, поки він не включить усіх. Як він може це? Ці вірші були створені у світі, який лякає — де бажання бути вільним призводить до зростання мертвих тіл, де, незважаючи ні на що, ти все одно повинен співати і любити. Вибрано Реджинальдом Дуейном Беттсом».
Headphones
By Serhiy Zhadan
Translated by Virlana Tkacz and Wanda Phipps from the Ukrainian
Sasha, a quiet drunk, an esoteric, a poet,
spent the entire summer in the city.
When the shooting began, he was surprised —
started watching the news, then stopped.
He walks around the city with headphones on,
listening to golden oldies,
as he stumbles into burned-out cars,
blown-up bodies.
What will survive from the history
of the world in which we lived
will be the words and music of a few geniuses
who desperately tried to warn us,
tried to explain, but failed to explain anything
or save anyone;
these geniuses lie in cemeteries
and out of their ribcages
grow flowers and grass.
Nothing else will remain —
only their music and songs, a voice
that forces you to love.
You can choose to never turn off this music.
Listen to the cosmos, shut your eyes.
Think about whales in the ocean at night.
Hear nothing else.
See nothing else.
Feel nothing else.
Except, of course, for the smell,
the smell of corpses.
Вірляна Ткач також поділилася фото сторінки журналу з перекладом вірша у Facebook.
Оригінал віршу українською.
ПЛЕЄР
Саша, тихий п’яниця, езотерик, поет.
Ціле літо просидів у місті.
Коли почались обстріли – здивувався,
почав дивитися новини, потім кинув.
Ходить містом, не вимикаючи плейєра,
слухає різних динозаврів,
натикається на спалені машини,
на розірвані тіла.
Нам залишаться від цілої історії,
від світу, в якому ми жили,
слова та музика кількох геніальних
чоловіків, що марно намагалися нас
усіх застерегти, намагалися щось пояснити,
але нічого не пояснили, нікого не врятували,
лежать на цвинтарях,
і з їхніх геніальних грудних кліток
ростуть тепер квіти й трава.
Більше не лишиться нічого –
лише музика, лише спів, лише голос,
що примушує любити.
Можна ніколи не обривати цю музику.
Слухати космос, заплющивши очі.
Думати про китів у нічному океані.
Більше нічого не чути.
Більше нічого не бачити.
Більше нічого не відчувати.
Окрім запаху, звісно.
Окрім трупного запаху.
