«Ми всі назавжди вкриті попелом тих веж» — колумніст NYT про те, як теракти 9/11 змінили США

«Ми всі назавжди вкриті попелом тих веж» — колумніст NYT про те, як теракти 9/11 змінили США

11 вересня стало точкою відліку нової ери для США і всього світу – ери війни з тероризмом. Падіння веж-близнюків вплинуло не тільки на зовнішню і внутрішню політику, а й на культуру та самосприйняття американців.

Що саме змінилося — розглядаємо у рефлексіях Чарльза М. Блоу, автора колонки у The New York Times.

«Після атак на Всесвітній торговий центр американцям (особливо нью-йоркцям) фактично сказали: треба жити, як і раніше, щоб показати терористам, що вони не перемогли.

«Робіть покупки», — казали чиновники. «Снідайте у кафе. Подорожуйте». Як сказав тогочасний мер Руді Джуліані у своїй промові в ООН через кілька тижнів після атак:

«Найкраще, що можуть зробити люди, щоб це пережити — зберігати рішучість жити далі. Ми не можемо дозволити терористам змінити наш спосіб життя. Інакше вони досягли своєї мети. Можна сказати, що життєстійкість Нью-Йорка — це головний символ непокори терористам».

Їхня ціль була налякати нас, змінити нас. Ми повинні були показати, що це їм не вдасться. Ми повинні були це показати.

Через пару тижнів після атаки я вечеряв у ресторані у Мітпекінг-дістрікт (квартал Нью-Йорка — ред.), усього за 1-2 милі від епіцентру, де був сильний завал, де колись стояли вежі-близнюки. Ви могли відчути запах металу у повітрі.

Гью Гефнер також був у ресторані того вечора, оточений групою жінок, які виглядали напрочуд однаково. Інші жінки іноді крокували від своїх столиків до нього, посміхались, сміялись і позували для фото.

У той момент я подумав: «Чи може бути більш символічне і унікально американське вираження байдужості, ніж Гефнер, який розважається на банкеті з купою білявок? Саме так виглядає «не дати терористам перемогти»?».

Ні. Уся ця битва за вигляд була фікцією. Звісно, терористи досягли своєї мети, назавжди змінивши нас. Я, як і більшість американців, вимушений визнати, що теж остаточно змінився.

11 вересня зруйнувало наше відчуття безпеки, нашу віру в те, що океани на узбережжях є надійним бар’єром і захистом від багатьох форм агресії. Ми жили у вільному суспільстві, і саме ці свободи зробили нас вразливими. Ці атаки вивільнили наші найгірші сторони. Я часто думаю про дні після падіння веж-близнюків, про збільшення палаючого бажання помсти — імпульсу, який ховався в мені без мого відома і який дуже непокоїв.

Яструби (політологічний термін — людина, яка надає перевагу ескалації існуючого конфлікту замість вибору інших засобів регулювання — ред.) бачили жагу помсти в кожному з нас. Це був їхній шанс вести війну, яку вони хотіли, війну, яка тільки зараз наблизилась до кінця.

Однак ці атаки також змусили багатьох американців боятися своїх сусідів — в основному жителів Близького Сходу — так, як вони ніколи не боялись до цього. На нас напали не тільки 19 терористів, вони були представниками однієї культури, однієї релігії. Невинні американці були визнані винними, співучасниками.

За людьми з Близького Сходу спостерігали з підозрою, а іноді навіть слідкували. Люди боялись, і вони виражали цей страх найгіршим чином. Осама бен Ладен все ще був живий. Загроза була реальною. Багато людей вірили, що повторна атака невідворотна.

Ми навчились жити з цим страхом. Це стало нормою. Моїм дітям було 7 і 4 роки 11 вересня. Вони нічого не пам’ятають до війни з тероризмом. Однак із того часу вони бачили постійні нагадування про нову страхітливу реальність, у яку ми всі потрапили: з хвилинами мовчання для тих, хто загинув під час нападів, і однокласників, які втратили своїх батьків. Протягом більшої частини їхнього життя ми брали участь у війнах, які стали результатом атак 11 вересня.

Так, це фундаментально змінило нас.

Опитування USA Today/Саффолкського університету минулого тижня свідчить: «Серед американців відчуття, що атаки 11 вересня назавжди змінили їхнє життя, збільшилось, а не зникло, з наближенням 20-ї річниці 9/11 і нових небезпек для нації».

Тільки зараз ми починаємо розуміти глибину того, що сталося 20 років тому, коли ми побачили, як люди стрибають назустріч смерті, щоби врятуватись від вогню. Тільки зараз ми починаємо розуміти, що означають ці зруйновані будівлі та примароподібні створіння, які мовчки йшли додому через мости, а їхні тіла були вкриті попелом.

  • Читайте також: Двадцяті роковини 9/11: добірка фільмів, що розкажуть про трагедію

На одній зустрічі у редакції The New York Times у день атаки я почув, як редакторка проводить аналогію між терактами і відірванням руки міста. Однак вона помилялась: це не була атака на «кінцівку», її ціллю було життя, серце міста і країни.

Осама бен Ладен показав нам, що він може доторкнутися до — і завдати болю — центрам нашої влади. Усього 19 чоловіків, озброєних канцелярськими ножами, готові були віддати свої життя і змогли змінити наші, втягнути у війну, яка коштувала трильйони доларів і тисячі життів.

Люди мого покоління ніколи більше не відчують те, що покоління моїх дітей встигло лиш ненадовго відчути: невинність і незнання про загрози та небезпеку. Я — ми всі — назавжди вкриті попелом тих веж».

Матеріал підготовлено на основі спогадів Чарльза М. Блоу, опублікованих у The New York Times

Сніжана Бовкун для Громадського радіо

Детальніше про події 11 вересня 2001 року згадуємо тут.

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Коментарi до запису

Останнi новини