Якщо вчителі не вакцинуються, дистанційна освіта очікує нас надовго — професорка Елла Лібанова

Якщо вчителі не вакцинуються, дистанційна освіта очікує нас надовго — професорка Елла Лібанова

Директорка Інституту демографії та соціальних досліджень ім. Птухи, професорка Елла Лібанова на  національній конференції National Media Talk розповіла про основні зміни в суспільно-політичних настроях країни за останні роки.

Головна редакторка Громадського радіо Тетяна Трощинська, яка бере участь у заході, цитує основні меседжі пані Лібанової:

Ми переживаємо часи інформаційної прогалини, бо останній і єдиний перепис населення був 20 років тому. Тому, на жаль, у нас сумнівна інформація про нас же самих, бо немає генеральної сукупності даних.
Не те, щоб методи спирались на «пісок», але не на «цементний фундамент» точно.

• Проблема: щирість респондентів. Ми не відповідаємо щиро навіть про вибори, не те, що про міграцію або інші настрої.

• На підставі самооцінок неможливо визначати рівень бідності. У жодній країні люди, які мають другий автомобіль, не вважають себе бідними. А у нас вважають. Українські люди в силу своєї ментальності просто побоюються щиро відповідати, коли їм добре.

• Три чинники змін суспільного соціально-психологічного стану за 30 років:

— проголошення Незалежності саме по собі;

— війна — не тільки фізична, а й інформаційна, яка розпочалася значно раніше і яка спричинила війну реальну, бо інформаційну війну Україна програла;

— ковід.

Але водночас професорка зауважує, що українці за 30 років стали «більш українськими». Молодь, яка налаштована на еміграцію, при цьому пишається, що вони українці.

Також дуже впливає те, що настрої трудової еміграції змінились у бік від Росії. Нині домінує орієнтація на Польщу. І це добре, бо Росія в побутовому плані нас нічого не навчить. І це змінює суспільний клімат.

Ми стали більш самодостатніми. Ми досі любимо рейтинги, але навчилися критичніше до них ставитися.
І ми ще з 2000-х почали позбуватися патерналізму, і ще було би добре зрозуміти, що ми маємо платити податки і щось відкладати на пенсію.

У зв’язку з ковідом поширились уявлення, що можна не вакцинуватись. Тому якщо вчителі не вакцинуються, ми можемо отримати дистанційне навчання у школах ще надовго, і відтак зростання освітньої нерівності. Ми сформуємо покоління невігласів. І це зрушення суспільної свідомості повертає нас назад.

Ми некоректно ставимося до дистанційної зайнятості. У бюджетній сфері домінує впевненість, що людина працює тоді, коли їй зручно. Тому налагодити командну роботу неможливо, що зовсім інакше організовано в багатьох країнах світу.

Ми досі віримо в те, що казки збуваються. Тому можна ухвалювати рішення без будь-якого аналізу, а тоді бідкатися. Ми віримо, що десь краще, ніж тут. У нас сформувалася мода на еміграцію. Масштабна міграція — це нормально у глобалізованому суспільстві, але говорити, що «мої діти тут ніколи не житимуть» — це інше.

Окрім того, тисячі дітей стають соціальними сиротами, бо батьки працюють деінде.

• Ми хочемо поєднати непоєднуване: високий рівень соціального забезпечення із несплатою податків або низьким оподаткуванням. І ми надзвичайно толерантні до корупції, і за ці роки нічого не змінюється.

• І у нас зберігається подвійна мораль: одні стандарти для себе і своїх близьких, а інші — для інших. І тому ми створили суспільство тотальної недовіри. Чим це загрожує? Неможливо провести жодну реформу. Бо буде суспільний спротив. Ми як суспільство погоджуємося тільки на ті реформи, які можуть дуже швидко дати результат. А так не буває.

Багато в чому винна сама влада. Але це і больові точки суспільної свідомості. Перше і головне, чого ми маємо прагнути, це справді поширювати європейські цінності. Світ дуже прагматичний. Ніхто не хоче поганого Україні. Але ніхто не буде віддавати життя за Україну.

• Прохання до медіа: допоможіть українцям стати більшими отимістами.

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Коментарi до запису

Останнi новини