Соціальних працівників у громадах має бути вчетверо більше, ніж є сьогодні — Толстоухова

Соціальних працівників у громадах має бути вчетверо більше, ніж є сьогодні — Толстоухова

Важливою перешкодою є нерозуміння владою ролі соціальної роботи на місцях, яка спрямована, зокрема, на підтримку сімей у складних життєвих обставинах та унеможливлює потрапляння дітей в інтернати.

Про це заявляє Світлана Толстоухова, членкиня правління Громадської спілки «Українська мережа за права дитини», найбільшої в Україні організації, що відстоює забезпечення найкращих інтересів дитини.

Сьогодні, 7 листопада, — День працівника соціальної сфери. Це професійне свято України відзначається щорічно у першу неділю листопада.

Соціальний працівник — все ще не престижна в Україні професія, але соціальна робота, без якої люди не можуть обійтися, дуже важлива, адже щодня у сім’ях щось відбувається, і їм потрібно на когось спертися.

Світлана Толстоухова, яка понад 20 років очолює «Лігу соціальних працівників України», називає найболючіші проблеми соціальної сфери.

По-перше, оплата праці соціальних працівників є однією із найнижчих.

«Приміром, на Сході України соціальний робітник, який надає послугу догляду, зокрема, паліативного, прикутим до ліжка, тяжкохворим, або людина, яка супроводжує по 10-12 прийомних сімей, працює із надскладними категоріями вразливих сімей, отримує зарплатню 5-6 тисяч грн, а то й менше», — каже експертка.

По-друге, соціальні працівники та працівниці часто працюють в умовах, небезпечних для здоров’я і життя, але ніяк не застраховані. Із початком коронавірусної пандемії саме ці люди, жертвуючи собою, першими вийшли у сім’ї, аби рятувати дітей.

І по-третє, у сфері надання соціальних послуг відсутня система підготовки кадрів. Мінсоцполітики — одне з відомств, у якого немає інституту підвищення кваліфікації фахівців. За словами Світлани Толстоухової, у 2012 році в штат місцевих органів влади за субвенцією ввели 12 тисяч фахівців із соціальної роботи (ФСР), а за кілька років цих людей почали звільняли суто з політичних причин. Люди тільки обучилися, тільки почали працювати. Вдалося зберегти близько 3 тисяч фахівців від тієї кількості.

У той час, коли на місцях був максимум соціальних працівників, кількість сімей, що опинилися у складних життєвих обставинах (СЖО), зростала — їх виявили до 500 тисяч. При цьому число дітей, які потрапляли в інтернати, скорочувалось. Тому що працівник соціальної служби або допоміг такій сім’ї впоратися зі скрутною ситуацією, або знайшов для дитини родичів-опікунів, усиновителів, прийомну родину, дитячий будинок сімейного типу.

Але, попри ухвалену 2017 року «Національну стратегію реформування системи інтернатів», яка з 2020-го передбачала припинення влаштування дітей від народження до трьох років в інтернати, малюки продовжують потрапляти в дитячі будинки. Бо за ці роки так і не створено ефективної системи підтримки сім’ї.

Що до альтернативних форм виховання дітей, позбавлених батьківського догляду, вони теж не розвивалися належним чином.

«Важливо підкреслити в контексті деінституалізації, в контексті інклюзивної освіти, що різкий відкат стався за останні півтора роки. За даними Мінсоцполітики, за шість місяців 2021 року в 24 будинках дитини зросла кількість дітей у порівнянні з минулим. А якщо брати цифри МОНУ, побільшало дітей у спеціальних школах-інтернатах та навчально-реабілітаційних центрах», — зауважує членкиня правління «Громадської спілки за права дитини», керівниця ГО «Соціальна Синергія» Маріанна Онуфрик.

Проблем додав завершальний етап адміністративної реформи, коли утворювалися ОТГ і перелаштовувались механізми фінансування.

«У нас на 17 700 мешканців громади — один фахівець із соціальної роботи та завідувачка відділення. Наші підопічні — потенційно все її населення. Але в результаті реформування Центрів соціальних служб велика кількість вразливих категорій мешканців опинилася поза увагою. Наприклад, сім’ї у СЖО, які не є першочерговою турботою керівництва громад», — говорить Ірина Буренко, завідувачка відділення соціального супроводу сімей/осіб в СЖО Центру надання соціальних послуг Щербанівської сільської ради Полтавського р-ну Полтавської області.

«Українська мережа за права дитини» всіляко розвиває соціальні послуги на місцях: реалізує відповідні проєкти, проводить навчання для спеціалістів служб у справах дітей у новостворених територіальних громадах, а також внутрішні тренінги з фасилітації для громадських організацій — членів Мережі. Адже переконана: громади з потужною системою соціальних послуг здатні подолати такі негативні явища, як сирітство та інституалізація дітей раннього віку.

«Українська мережа за права дитини» — це громадська спілка, яка об’єднує 27 українських та міжнародних організацій і благодійних фондів, що працюють по всій Україні з метою забезпечення прав та добробуту дитини.

Олена Холоденко для Громадського радіо

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Коментарi до запису

Останнi новини