Чи могли археологи виявити на Полтавщині загублене місто, описане Геродотом?
Прикраси, знайдені у похованнях в Більську Фото: Ірина Шамко1x
--:--
--:--
Орієнтовний час читання: 8 хв
У некрополі у Більську (село Котелевського району, Полтавської області) виявили могили заможних, могутніх жінок. У VIII-IV ст. до н.е. тут було одне з найбільш укріплених поселень того періоду в Європі.
Знахідки були зроблені ще у 2019 році, але, як пише у своїй публікації Haaretz, відкриття ще більше посилює припущення, що Більськ дійсно може бути історичним містом Гелона, описаного Геродотом.
Гелон (грец. Γελωνός) — легендарне велике місто VI—V ст. до н. е., розташоване в землях племені будинів, основним населенням якого були стародавні греки (елліни). Писемну згадку з коротким описом міста залишив Геродот у своїй «Історії». Найімовірнішим археологічним відповідником Гелона вважається Більське городище на річці Ворскла у Полтавській області, хоча заявляють про низку невідповідностей в описі легендарного міста і архелогічною пам’яткою.
«Будини — велика і багатолюдна нація; очі в них були дуже світлі, а обличчя рум’яні. У них є місто, побудоване з дерева, яке називається Гелон. Його стіна має довжину три і три чверті милі (близько 5 км — ред.) з кожного боку міста; цей мур високий і весь дерев’яний; і їхні будинки дерев’яні, і їхні храми; бо серед них є храми грецьких богів, обставлені в грецькому стилі із зображеннями, вівтарями та дерев’яними святилищами; і вони вшановують Діоніса кожні два роки святами та розгулами» — Геродот, «Історії», книга 4, 109.
У своїх розповідях про Скіфію Геродот пише про гелонів, групу племен, які розмовляли наполовину грецькою мовою, наполовину скіфською. Вважалося, що гелони мають грецьке походження, і оселилися серед корінного народу будинів, хоча стародавні греки вважали їх одним народом. Гелони жили, як описує Геродот, у великому укріпленому місті Гелон, прикрашеному дерев’яними будинками та храмами.
Геродот (грец. Ἡρόδοτος), (між 490 і 480 до н. е. — близько 425 до н. е.) — давньогрецький історик. Один із перших географів і вчених-мандрівників. На підставі побаченого на власні очі і почутих розповідей створив перший загальний опис відомого тоді світу. Автор «Історії» в дев’яти книгах, присвячених опису греко-перських воєн з викладом історії держави Ахеменідів, Єгипту та ін., містить перший систематичний опис життя і побуту скіфів. Зазвичай його також називають батьком історії (лат. pater historiae).
Розташований у лісостепу на лівому березі Дніпра в Полтавській області України, Більськ, також відомий як Більське Городище, знаходиться приблизно за 165 кілометрів від міста Харкова.
Масивний стародавній комплекс, оточений земляними валами та ровами, а також укріпленнями довжиною майже 35 кілометрів, охоплює не менше 22 поселень.
Межує на сході з річкою Ворскла, на заході з річкою Суха Грунь (притока Псела). У давнину, коли в місті вирувало життя, ці річки служили природними бар’єрами та дерев’яними оборонними стінами.
Археологи знайшли велику кількість доказів житлової, релігійної та поховальної матеріальної культури жителів, зокрема монументального будівництва та виробництва.
Вперше Більськ розкопав у 1906 році Василь Городцов. Із 1958 року проектом керував Харківський університет, відомий археолог та історик Борис Шрамко. Згодом до нього приєдналася, а потім замінила у цій роботі його дочка Ірина Шрамко, яка веде розкопки місця з 1988 року.
На захід від укріплень та річки Суха Грунь археологи виявили величезний простір могильників, поділених на чотири некрополі: Перещепино, Марченки, Осняги та найбільший, Скоробір, разом із тисячами могил. Деякі виявилися місцями спочинку могутніх жінок, багатство яких продовжувало супроводжувати їх у смерті.
Союз племен
Археологічні дослідження свідчать, що комплекс поселень існував з другої половини VIII століття до нашої ери. до кінця 4 століття до н.е., каже Шрамко.
На початку свого існування Більськ, здається, мав зв’язки з грецькими поселеннями в Північному Причорномор’ї та зі східною гальштатською культурою (домінантною культурою західної та центральної Європи в бронзовому та ранньому залізному віці). Пізніше, під час свого розквіту, влаад Більська сягала далі, маючи зв’язки з головними грецькими та гальштатськими центрами. Деякі вчені припускають, що археологи знайшли докази імпорту предметів розкоші, вина, які надходять до міста, а також присутності греків у місті.
До другої половини VI століття до нашої ери на цьому місці були два основних поселення: західне і східне, кожне з різними культурними традиціями, кожне оточене земляним валом і ровом. Дещо пізніше, наприкінці цього століття, вони з’єдналися спільною дерев’яною оборонною стіною, що охоплювала значно більшу територію, надаючи поселенню вигляд, який Геродот описав як місто Гелон.
Тобто протягом чотирьох століть Більськ був заселений осілими народами з різною культурою та традиціями, а потім у другій половині VII століття до нашої ери в регіон прийшли скіфські кочівники. Вони принесли нові види зброї та одяг і стали частиною союзу племен, як описує це Геродот.
«Різноманітне місцеве населення розмовляло як нескіфськими мовами, так і скіфською мовою», — цитує видання Ірину Шрамко.
Вплив і особливості матеріальної культури скіфів яскраво виражені в таких виробах, як зброя, вуздечки та намальовані тварини.
Оскільки скіфи жили разом із корінним осілим населенням, вони, ймовірно, утворювали змішані сім’ї і, безсумнівно, увійшли до правлячої еліти, додає вона.
Загалом цей «сплав» різних племен створив ієрархічну структуру, на яку вказують не лише артефакти, які використовувалися на землі, а й знахідки в некрополях.
Коли розкрадачі могил необережні
Курганний некрополь у західному Більську містить тисячі курганних могильників. Багато з них були розграбовані у минулому, іноді не раз. І все ж серед розкопаних могил археологи все ще могли виявити два поховання, де вельможних жінок ховали у розкоші.
Із чотирьох поховань найбільшою була ділянка Скоробір у південно-західній частині некрополя, на якій нараховано сотні курганних могильників. Могили, розкопані новою експедицією Шрамко, проведеною з 2016 по 2019 рік, виявили свідчення трьох жіночих головних уборів.
Перший був знайдений у 2016 році, посеред скоробірського некрополя археологами скіфської експедиції Харківського національного університету імені Каразіна під керівництвом Шрамка. Тоді вони натрапили на курган, який, схоже, був місцем спочивання однієї з дворянок Більська початку VI століття до нашої ери. Як і в багатьох інших могилах, могилу осквернили шукачі скарбів, які витягнули тіло похованої на поверхню через отвір, пробитий у стелі дубової зрубаної могили, — прийом, який часто використовували грабіжники для таких розграбувань.
Однак, на щастя для нащадків, вони були не дуже ретельними. Могила являла собою камерний склеп прямокутної форми, оббитий дубовими колодами та дошками, що покривали підлогу та стелю. Оскільки він був порушений, скелет майже повністю відсутній. Від нього залишилися лише сліди: декілька зубів у південно-західному кутку могили.
Археологи також знайшли скупчення намистин, ймовірно, з намиста, а також деякі окремі намистини навколо імовірної ділянки черепа. Були бурштинові намистини, короткі циліндричні намистини, поширені в стародавніх скіфських стоянках і гальштатській матеріальній культурі, що може вказувати на їхнє європейське походження, і біконічні намистини червоного бурштину, поширені в українському лісостепу, розповідає Шрамко.
Були також біконічні жовті скляні (золоті) намистини, поширені у VI столітті до нашої ери.
Також грабіжники впустили іншу важливу деталь. Учені виявили на місці поховання понад 30 золотих бляшок, які колись покривали головний убір жінки у цій могилі. Деякі були виготовлені із сусального золота, художньо сформовані у вигляді лежачого гірського козла, що дивиться назад, поширений мотив у ранньому скіфському мистецтві. Інші були розроблені у вигляді чотирипелюсткових розеток, а деякі — у формі сльози. Деякі з цих бляшок приклеювали, а інші пришивали до головних уборів, які зазвичай виготовлялися з м’яких матеріалів, таких як повсть або м’яка шкіра.
Потім у 2019 році археологи зробили ще одне захоплююче відкриття.
Зазначається, що більшість розкопаних до цього часу скіфських курганів у минулому так чи інакше були знищені. У Більську лише чотири знайшли недоторканими, останній знайшли в сезон розкопок 2019 року.
І там дослідники вперше виявили скіфський головний убір, що дозволило вченим у майбутньому реконструювати поховальний одяг.
Курганний могильник, датований серединою VI ст. до н.е., був схожий на розкритий у 2016-му: могильна яма була прямокутної форми й перекрита дубовими дошками та колодами. Але в цій екскаватори знайшли скелетні останки молодої жінки, на що вказують знайдені в могилі кістки черепа та тазу.
Вона лежала на спині, витягнувшись, у супроводі різноманітного керамічного посуду, глиняного веретена та посуду з піщаника. З її правого та лівого боків були знайдені різноманітні металеві прикраси, зокрема браслет з бронзового дроту.
Біля її голови було покладено металеве дзеркало. Навколо грудей були знайдені прикраси з різноманітних напівкоштовних каменів, особливо значущим є єгипетський скарабей, виявлений вперше в такому ранньому контексті на цих територіях.
У південно-західному кутку могили археологи знайшли різну зброю. Але після ретельного огляду дослідники дійшли висновку, що вони не належали дівчині, каже Шрамко, виключаючи можливість того, що померла була жінкою-воїном, «амазонкою», як свідчать інші кургани, знайдені на скіфських територіях.
Зброя могла належати іншій людині, скелет якої не зберігся; на Більському некрополі були поширені парні могили.
Однак «святим граалем» знахідок у могилі були золоті трикутні таблички та геометричні намистини та сережки з жовтого металу, які прикрашали похоронний головний убір жінки. Деякі з них були знайдені на місці, а інші були злегка зрушені зі свого початкового місця. Однак усі вони були знайдені в області черепа, що дає підстави зробити висновок, що вони були частиною головного убору, розповіла Ірина Шрамко Haaretz.
Знахідки, подібні до цих табличок, були виявлені в інших місцях по всьому Скіфському Причорномор’ю, хоча головні убори, до яких вони були пришиті чи приклеєні, не збереглися. Імовірно, вони були виготовлені з органічних матеріалів, які не витримали випробування часом.
Деякі вчені реконструюють ці головні убори як пов’язку або хустку; інші думають, що вони більше схожі на капелюх або конусоподібний капелюх, треті пропонують більш складний дизайн. Подальші дослідження та розкопки можуть дати нам краще розуміння та знання щодо реконструкції такого одягу.
Характер жіночого поховання та пишність їхніх головних уборів свідчать про високий статус у їхньому суспільстві. Вони, ймовірно, могли бути жрицями в одній із дерев’яних святинь міста.
Але це велике місто, можна сказати, мегаполіс для античного світу, з його ієрархічним і шляхетним суспільством, багатим мистецтвом і ремеслами, монументальною світською та релігійною дерев’яною архітектурою, почало занепадати десь у IV столітті до нашої ери. Частини міста були занедбані та замінені могилами. Його населення скоротилося, і до кінця 4 століття до нашої ери місто перестало існувати, залишене на природу, поки його знову не віднайшли археологи — разом із достатньою кількістю доказів, щоб припустити, що це було древнє місто Гелон, описане понад 2500 років тому Геродотом.
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
