Вбитому окупантами Максу Левіну сьогодні мало б бути 41: яким його пам'ятають?

7 липня виповнився б 41 рік відомому українському фотожурналісту, документалісту, вбитому російськими окупантами в березні цього року на Київщині — Максу Левіну.

І цього дня у його рідному місті — Боярці на Київщині —  відкривається виставка про медіазлочини Росії «The War Is Not Over Yet».

Згадуємо, яким був фотожурналіст.

Спогади про Макса Левіна

«Макс завжди давав нам фотки для всіх наших ідей, що ми там придумували в ІМІ. Фотки журналістів в полях, коли вони один одного знімали. Макс Левін брав участь у купі наших заходів, завжди. А заяв скільки ми написали з його подачі, про покращення роботи журналістів в АТО, потім в ООС, потім на війні… Макс мав купу енергії, надзвичайну хоробрість і величезний талант фотографа», — згадує виконавча директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк.

Макс Левін – частина історії сучасної української фотожурналістики.

«Десятки фото- і відеопроєктів, десятки українських і закордонних медіа, з якими він співпрацював, фотограф, який 2014 року вибрався з Іловайського котла… І ось тепер ще одна страшна втрата, яку ніколи, ніколи не можна просити російським окупантам», — пише виконавча директорка PEN Ukraine Тетяна Терен.

Українська письменниця Олена Павлова згадує:

«Колись все моє життя вмістилося в машину Макса Левіна. Вони з Валентиною Кузик перевозили мене на Оболонь після завершення університету. Валя була дуже вагітна, але наполегливо намагалася допомагати переносити речі. Як наслідок — троє прекрасних, талановитих білявчиків.«Максе, нам так гарно вдається, давай ще», — казала Валя після другого. Це про життя.

Останні роки ми рідко перетиналися, на жаль, але ми стежили за всіми світлинами Макса, переживали, як йому було за тих жахіть в Іловайську. Я зберегла повідомлення про зникнення Макса у перші дні березня. Я хотіла вірити, що йому вдасться вдруге».

Український історик і журналіст Роман Кабачій пише:

«Загибель Макса це удар по фото- кінооператорській роботі України рівня Тараса Процюка у 2003 році. Не буду вдаватися далі в порівняння, кожна смерть — це удар.

Макса любили всі, хто знав, хто навіть терпів його різкий характер що вимагав справедливості, нерідко публічно. Він один із тих молодих татів, які показували приклад того, що нема «жіночих» обов’язків у вихованні дітей.

Вочевидь Левін був переконаний у тому, що народився у сорочці, вийшовши у четвірці щасливців з-під Іловайська. Але із цими орками ні, наш прекрасний Макс із російським прізвищем і русими кучерями».

У 2016 році Макс Левін був гостем студії Громадського радіо, та розповідав про події під час оточення в Іловайську, очевидцем якого він був як фотограф:

«Ми вірили, що присутність журналістів допоможе бійцям в Іловайську» — фотограф Макс Левін

Макс Левін: біографія коротко

З 2014 року Макс Левін висвітлював російсько-українську війну.

Посмертно у 2022 році «за визначний внесок у розвиток української фотографії, відданість професії й відвагу» Макса Левіна відзначили Спецвідзнакою, запровадженою Премією імені Георгія Ґонґадзе. Також посмертно його нагородили орденом «За мужність».

Народився Макс Левін у Боярці на Київщині. З дитинства мріяв стати фотографом. 10 років він працював у виданні «Лівий берег», співпрацював з агенціями Reuters, BBC, Associated Press, TRT World, Радіо Свобода, Hromadske.

«Кожен український фотограф мріє зробити фото, яке зупинить війну», — говорив Макс Левін.

За даними розслідування «Репортерів без кордонів» Макса Левіна і солдата, що його супроводжували, могли жорстоко стратити російські окупанти.

У Макса Левіна залишилося четверо неповнолітніх синів.

Кияни та киянки проголосували за перейменування вулиці Багратіона на вулицю Левіна. Експертна група з перейменувань Київської міської ради ці назви затвердила.

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS