7 липня виповнився б 41 рік відомому українському фотожурналісту, документалісту, вбитому російськими окупантами в березні цього року на Київщині — Максу Левіну.
І цього дня у його рідному місті — Боярці на Київщині — відкривається виставка про медіазлочини Росії «The War Is Not Over Yet».
Згадуємо, яким був фотожурналіст.
«Макс завжди давав нам фотки для всіх наших ідей, що ми там придумували в ІМІ. Фотки журналістів в полях, коли вони один одного знімали. Макс Левін брав участь у купі наших заходів, завжди. А заяв скільки ми написали з його подачі, про покращення роботи журналістів в АТО, потім в ООС, потім на війні… Макс мав купу енергії, надзвичайну хоробрість і величезний талант фотографа», — згадує виконавча директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк.
Макс Левін – частина історії сучасної української фотожурналістики.
«Десятки фото- і відеопроєктів, десятки українських і закордонних медіа, з якими він співпрацював, фотограф, який 2014 року вибрався з Іловайського котла… І ось тепер ще одна страшна втрата, яку ніколи, ніколи не можна просити російським окупантам», — пише виконавча директорка PEN Ukraine Тетяна Терен.
Українська письменниця Олена Павлова згадує:
«Колись все моє життя вмістилося в машину Макса Левіна. Вони з Валентиною Кузик перевозили мене на Оболонь після завершення університету. Валя була дуже вагітна, але наполегливо намагалася допомагати переносити речі. Як наслідок — троє прекрасних, талановитих білявчиків.«Максе, нам так гарно вдається, давай ще», — казала Валя після другого. Це про життя.
Останні роки ми рідко перетиналися, на жаль, але ми стежили за всіми світлинами Макса, переживали, як йому було за тих жахіть в Іловайську. Я зберегла повідомлення про зникнення Макса у перші дні березня. Я хотіла вірити, що йому вдасться вдруге».
Український історик і журналіст Роман Кабачій пише:
«Загибель Макса це удар по фото- кінооператорській роботі України рівня Тараса Процюка у 2003 році. Не буду вдаватися далі в порівняння, кожна смерть — це удар.
Макса любили всі, хто знав, хто навіть терпів його різкий характер що вимагав справедливості, нерідко публічно. Він один із тих молодих татів, які показували приклад того, що нема «жіночих» обов’язків у вихованні дітей.
Вочевидь Левін був переконаний у тому, що народився у сорочці, вийшовши у четвірці щасливців з-під Іловайська. Але із цими орками ні, наш прекрасний Макс із російським прізвищем і русими кучерями».
У 2016 році Макс Левін був гостем студії Громадського радіо, та розповідав про події під час оточення в Іловайську, очевидцем якого він був як фотограф:
«Ми вірили, що присутність журналістів допоможе бійцям в Іловайську» — фотограф Макс Левін
З 2014 року Макс Левін висвітлював російсько-українську війну.
Посмертно у 2022 році «за визначний внесок у розвиток української фотографії, відданість професії й відвагу» Макса Левіна відзначили Спецвідзнакою, запровадженою Премією імені Георгія Ґонґадзе. Також посмертно його нагородили орденом «За мужність».
Народився Макс Левін у Боярці на Київщині. З дитинства мріяв стати фотографом. 10 років він працював у виданні «Лівий берег», співпрацював з агенціями Reuters, BBC, Associated Press, TRT World, Радіо Свобода, Hromadske.
«Кожен український фотограф мріє зробити фото, яке зупинить війну», — говорив Макс Левін.
За даними розслідування «Репортерів без кордонів» Макса Левіна і солдата, що його супроводжували, могли жорстоко стратити російські окупанти.
У Макса Левіна залишилося четверо неповнолітніх синів.
Кияни та киянки проголосували за перейменування вулиці Багратіона на вулицю Левіна. Експертна група з перейменувань Київської міської ради ці назви затвердила.
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS