26.06.2023 20:10

«Росіяни забрали у мене мою родину, місто і дім» — захисниця Маріуполя Валерія Суботіна «Нава» виступила в ПАРЄ

Автор

«Росіяни забрали у мене мою родину, місто і дім» — захисниця Маріуполя Валерія Суботіна «Нава» виступила в ПАРЄ

Прослухати

--:--

Порушення прав людини, жінок та воєнні злочини проти людяності — саме ці питання стали основними під час виступу українців у Женеві під час 53 Сесії Ради ООН з прав людини.

Українська делегація, до якої входили звільнені військовополонені та рідні тих, хто досі в неволі, організувала додаткову зустріч на цю тему за участі дипломатів та представників міжнародних організацій.

Одна із представниць української делегації — «Нава» або Валерія Суботіна (Карпиленко). Валерія — поетеса та журналістка, колишня викладачка Маріупольського державного університету, кандидатка наук із соціальних комунікацій. У 2015 році приєдналася до пресслужби полку «Азов», згодом була пресофіцеркою у Донецькому прикордонному загоні. 24 лютого «Нава» стала на захист рідного міста. Разом із побратимами та посестрами опинилася в облозі на «Азовсталі», звідки й потрапила у полон. Визволили Валерію у квітні 2023 року у межах масштабного обміну полоненими.

Свій виступ на сесії Ради ООН Валерія Суботіна розпочала із привітання «Слава Україні». Під час промови згадала найтяжчі тортури, які застосовували до неї російські військові у полоні. Каже: найважчим був психологічний тиск. На «Азовсталі» Валерія втратила свого чоловіка через два дні після одруження. Тим часом у полоні росіяни спершу переконували її в протилежному: примушували сумніватися і плутатися у власних спогадах, а згодом стверджували, що це «український снайпер вбив її коханого». Лише по поверненню з полону Валерія дізналася, що тіло її чоловіка російські військові так і не віддали. Доступу до правдивої інформації у неволі у «Нави» не було зовсім.

«На допитах мені щоденно казали, що Україну знищено, що ніяких обмінів не буде, тому єдиний вихід — підписати документи про співпрацю. Казали, що в Україні мене вже ніхто не чекає. Як я дізналася після обміну, моя єдина рідна людина — бабуся, померла в окупованому Маріуполі. До неї приходили представники агресора і говорили, що я вбивця і нині вбиваю російських дітей. Над нею, беззахисною літньою жінкою морально знущалися, коли я не могла її захистити. Її серце цього не витримало», — сказала під час промови звільнена з полону захисниця.

Слухайте також: Так ненавидіти росіян мене навчив не «Азов», а Російська Федерація — Валерія Суботіна

Своєю промовою Валерія дала зрозуміти міжнародній спільноті, що у російському полоні без тортур не залишається ніхто. Коли її взимку відправляли до карцеру (маленького підвального приміщення без опалення), жінка постійно чула, як б’ють її побратимів. Додає, що іноді росіяни робили це навмисно, щоб переконати офіцерку піти на їхні умови. Усіма своїми вчинками російські військові доводили її до самогубства. Валерія згадала, як такі думки почали закрадися у її голові:

«Четверо співробітників ФСБ напідпитку погрожували мені зґвалтуванням та вагітністю з метою втримати мене в Росії їх дитиною. Після цього мені довелося сховати шматок скла в підлозі камери, аби в разі реалізації їх погроз вжити кардинальних заходів щодо себе. Росіяни забрали у мене мою родину — чоловіка і бабусю, забрали моє місто і мій дім. І там, в полоні, продовжували знущання і намагання покорити мене, зламати і знищити».

Та Валерії вистачило сил витримати ці тортури і дочекатися обміну. Зараз захисниця Маріуполя єдиним сенсом свого життя бачить боротьбу за тих, хто досі перебуває у російському полоні.

«Поки я виступаю перед вами, в цю саму хвилину, когось із них б’ють, принижують… Як можна, знаючи це, спокійно жити? Я не можу. Я ніби все ще на Азовсталі, з загиблими, тіла яких нам не віддають. І в полоні, з тими, кого мучать там, на чужині. В полоні я не мала зв’язку. Я говорила, але ви не чули. Тож говорю тепер. Тільки почуйте», — сказала Валерія.

Анастасія Меркотан — ще одна учасниця української делегації і дружина військовополоненого музиканта Національної гвардії України. Вже понад рік жінка на публічних майданчиках відстоює не лише інтереси свого чоловіка, а й усіх військовополонених музикантів. Анастасія розповіла, що на момент повномасштабного вторгнення у Маріуполі перебувало три військові оркестри: Національної гвардії, 36 бригади морської піхоти та оркестр Збройних сил України. Вони залишились і виконували накази командування, більшість із них зараз у полоні.

«Сьогодні наші музиканти перебувають у полоні вже понад рік. Ми не знаємо, де вони, як вони і взагалі, чи всі ще живі. Це болюча травма і реальність, у якій ми живемо. Ми знаємо, що кожен із полонених піддається тортурам. Наслідки всіх цих дій ми бачимо на звільнених з полону людях і на тілах повернених. Здавалося, що музикантам не місце в полоні, але вони досі там і переживають всі ті жахи з іншими полоненими», — заявила Анастасія Меркотан.

Свою промову Анастасія завершила зверненням до найпопулярнішого твору українського композитора Мирослава Скорика. Жінка має надію, що його «Мелодія» стане гімном звільнення з полону українських музикантів, тож звернулася до іменитих оркестрів та авторських колективів з усього світу із проханням, щоб ті у знак підтримки українських поневолених музикантів виконали «Мелодію» Скорика за особливою партитурою.

«Цей твір відображає увесь той біль, яким живе кожен рідний полоненого. Нам всім хочеться кричати на весь світ, але наш крик у світі мистецтва — це звернення до музичного інструмента. Ми всі віримо, що розголос цієї трагедії дозволить швидше побачити оркестр Маріуполя живими», — додала Анастасія.

Після виступу української делегації на знак поваги зал встав. Свою підтримку висловили посли Польщі, США, Великої Британії, Чорногорії, Японії, Грузії та Естонії.