«Ти воюєш не «за державу», а за свою країну і націю» — Дикий про підміну понять

У чому суть та омана тверджень Арестовича та йому подібних про «державу, за яку не хочуть воювати», і про що насправді йдеться?

Це під час розмови в рамках проєкту «Кава з Трощинською» пояснив Євген Дикий, військово-політичний експерт та ветеран російсько-української війни.

«У чому, власне, основна облуда цих посилів Арестовича про те, що «яку ж державу ми збудували, що за нею воювати не хочуть». Тут відбувається підміна понять. Добре, хоча б, що у цій фразі Арестович каже «ми її збудували». Тому що від багатьох можна взагалі почути, що така держава, ніби її з Марса привезли, нав’язали їм, а вона не така, як їм би хотілося. Постановка питання така, що є держава, вона зобов’язана цим всім людям перше, друге, третє, вона має задовольнити всі їхні прагнення комфорту. А якщо їх щось не влаштовує, якісь бажання не задоволені, то вони не мають жодних обов’язків перед цією державою. Це типовий аргумент людей, абсолютно не пов’язаних із цією країною. І тут уже мова про країну.

Справа в тому, що держава може бути кращою, гіршою, більш або менш ефективною, а країна — вона просто є, або немає у тебе своєї країни. Є просто базові речі, а є надбудова. От базові речі — це захищати своє від чужих: захищати свою землю, захищати свій народ. Не абстрактну громадянську націю. А коли ця задача виконана, постає питання, яку саме державу ми побудуємо в нашій країні, які функції ми на неї покладемо, а які захочемо виконувати самі, як ми контролюватимемо, чи вона ці функції виконує. І так, із цим у нас поки поганенько. Але це принципова різниця: ти воюєш не за державу. Це все із серії «а хай син Порошенка воює, хай депутати воюють». Так от нормальні люди воюють не за Порошенка і не за Зеленського, не за державний устрій, нормальні люди воюють за свою країну і свою націю».

Таким чином, не йдуть воювати не за «таку країну», а, радше, «такі люди»:

«Будь-хто, хто міняє ці речі місцями, хто каже «А давайте ми спершу кинемо пред’яви цій державі, покачаємо в ній права, і, так і бути, може вона нас задовольнить, і тоді ми, може, підемо за нею воювати», так от насправді, в першу чергу, вони брешуть — не підуть. Вони завжди знайдуть, що саме їх не задовольняє. Тому тут треба чітко розрізняти, де реальні причини неходіння на війну, а де відмазки. І от всі ці розмови про те, що «це не така держава, за яку…» — це, насправді, відмазки людей, в яких просто немає поняття «своя країна і своя нація». Це люди-паразити, які живуть там, де їм зручніше. Якщо вони завтра, наприклад, отримали б можливість успішної еміграції в Канаду, думаєте, вони за Канаду, в разі чого, воювали б? Абсолютно так само вони б знайшли і там ці відмазки.

Тому це треба чітко розуміти і не вестись на цю облуду. Ми просто бачимо, як проходить ця межа, до речі, зовсім не за етнічною ознакою, між тими, хто тут реально свій, для кого це своя країна, і тими, для кого це просто «мєсто проживанія».

Повністю інтерв’ю з Євгеном Диким дивіться у відео

«Кава з Трощинською» — проєкт Українського кризового медіацентру. Ведуча — Тетяна Трощинська, головна редакторка Громадського радіо, яке є медіапартнером проєкту.