«Проблема часто у якості послуг та людському факторі»: як жінки з інвалідністю отримують правничу допомогу

Організації Fight For Right провела опитування серед жінок з інвалідністю й дослідила тему отримання ними правничої допомоги. Це питання стало особливо важливим під час війни, адже у складних обставинах люди мають отримувати всю необхідну допомогу та інформацію у доступній формі.

Про це в етері Громадського радіо розповіла Людмила Фурсова, адвокаційна менеджерка організації Fight For Right, авторка дослідження «Оцінка бар’єрів і потреб в отриманні правничих послуг дівчатами та жінками з інвалідністю».

«Людина, яка втратила житло, переїхала на нове місце, отримала поранення, в першу чергу, потребує певної інформації щодо того, як їй діяти. І коли ми говоримо про роз’яснення, ми маємо пам’ятати, що для людей з інвалідністю дуже важливо отримати його у доступному форматі. Тобто повинні бути передбачені переклад на мову жестів, аудіосупровід. Важливо звертати увагу на ці всі моменти, тому що в умовах воєнного стану, коли треба швидко про щось повідомити, необхідно пам’ятати, що ця інформація має бути сприйнятою будь-якою людиною», — говорить Фурсова.

Українське законодавство уже досягло значних успіхів у цій сфері та продовжує розвиватися. Тим не менш, окремі питання в ньому ще потребують вдосконалення.

«Законодавство про безкоштовну правничу допомогу є одним з найпрогресивніших. Воно швидко розвивається, а державна система є досить гнучкою. Наприклад, у нас у військовий час з’явилася норма про надання вторинної правової допомоги із залученням перекладачів на мову жестів. У серпні відбулись зміни, коли збільшили прожитковий мінімум для людей з інвалідністю. Також зараз є можливість отримання правничої допомоги за місцем проживання.

Мене турбує гарантування перекладу жестовою мовою на всіх етапах отримання правничої допомоги. І важливо це забезпечити, щоб людина не шукала перекладача самостійно. Коли ми проводили опитування, ми не знайшли жінок з інтелектуальними порушеннями, які б мали безпосередній досвід отримання правничої допомоги. Здебільшого, в їх інтересах звертаються їхні родичі, опікуни. Вміння надавати допомогу та роз’яснення безпосередньо людині з інтелектуальними порушеннями — це той пласт роботи, який ще потрібно робити», — стверджує авторка дослідження.

Значно більші проблеми лежать не в площині самих законів, а їх виконання та етики держслужбовців, до яких звертаються люди з інвалідністю. Кращою є ситуація у громадських організаціях.

«Часто мова не про законодавство, а про якість надання послуг та людський фактор. Багато жінок розповідали про проблеми з етикою спілкування. Одна жінка сказала, що намагається взагалі не відвідувати держоргани й все робити онлайн, оскільки має негативний досвід взаємодії з ними, що відштовхує від подальшої комунікації. Часто люди з обмеженими можливостями уникають цього через некоректність службовців, вони не хочуть зіштовхуватись з образами, нерозумінням.

Люди намагаються звертатись до громадських організацій. Там, здебільшого, професійні люди, які готові вислухати людину й надати підтримку. Крім того, часто це не одноразова консультація. Якщо щось не вдалося, виникли якісь труднощі, можна повторно зателефонувати, звернутися», — розповідає Фурсова.

Важливим аспектом, який потрібно враховувати установам та надавачам правничої допомоги є фізична доступність. Особливо гостро це питання стоїть на деокупованих та прифронтових територіях.

«Ми розглядали правничу допомогу з абсолютно різних ракурсів. Це й фізична доступність надавачів послуг, як державних, так і ні. Одна юристка розповідала про те, як вона надає допомогу в Херсонській області, на деокупованих територіях. Важливо, щоб зараз юристи і юристки самі їхали до цих людей. Тому що немає громадського транспорту, немає соціальних працівників, які б допомогли людям дістатись до обласного чи районного центру. У людей часто немає коштів на дорогу, проблеми зі зв’язком. А правничу допомогу зараз часто надають через соціальні мережі чи по телефону. Ця юристка розповідає, що часто може перебувати просто на зупинці громадського транспорту і там працювати з людьми, приходити до когось додому, якщо людина не може його покинути», — розповідає авторка дослідження.

Також додаткової допомоги часто потребують ВПО.

«Інша юристка розповідала, що вона зазвичай не просто пояснює процес у загальних рисах, а чітко говорить, на яку маршрутку сісти, до якої зупинки доїхати, в який кабінет зайти. Це важливо для внутрішньо переміщених осіб, яким часто потрібно не тільки надати правничу допомогу, а й просто підтримати, адже багато хто з них перебуває у знервованому, дезорієнтованому стані. Коли у людини немає певного соціального супроводу, який допоміг би розібратися з усім, ці обов’язки лягають а плечі юристів», — пояснює Фурсова.