Найважче визнати факт, що ми не знаємо, скільки це триватиме — психіатр про новий стан суспільства під час війни

В останні місяці українське суспільство зазнає чергових трансформацій і намагається адаптуватись до ідеї тривалої багаторічної війни. Що змінилося в суспільній свідомості, й чому цей етап такий складний?

Про це під час розмови в рамках проєкту «Кава з Трощинською» в Українському кризовому медіацентрі розповів Роман Кечур, психіатр, психотерапевт, кандидат медичних наук, керівник програми «Психологія» УКУ.

«Напевно, ми вичерпали наші попередні стратегії. Попередня стратегія полягала в тому, щоб відповісти на загрозу, на страх, який у нас виник, відповісти підвищеною енергією, концентрацією зусиль, впевненістю в перемозі, переоцінкою власних сил. Так ми відповідали, думали про два-три тижні чи два-три місяці, про контрнаступ і що все вирішиться. І це природна реакція на стрес і шок. Якби ми інакше зреагували, завмерли або почали всі тікати, ми б просто програли. У перші дні й місяці ми від відчаю атакували у відповідь, за рахунок чого отримали підтримку зовнішнього світу. Він побачив, що ми резистентні, що ми можемо опиратись. І в цьому сенсі, це була хороша стратегія. Можливо, вона не була найкраща, і треба було довгий час готуватися, але для цього треба мати іншу країну, інше суспільство й інакше ставитися до знань. Але нам вдалося сконцентрувати зусилля, втримати в руках ситуацію: інтернет, транспорт, банківська система, відсутність масової паніки в організації», — говорить Кечур.

Найскладніше зараз — не усвідомлення того, що війна триватиме ще довго, а відсутність будь-якої конкретики в цих термінах і прогнозах, наголошує психіатр:

«Але ми все ж сподівалися, що все це на короткий час. Так, ми постраждаємо, хтось загине, але все це швидко закінчиться, за тижні, місяці, рік-два. А тепер ми не знаємо. Коли військові чи експерти кажуть, що це все надовго, це має таку ж інформаційну цінність, як сказати, що це на три тижні. Тому що нам складно звикнути не до факту, що це довго чи це коротко. Найважче визнати факт, що ми не знаємо, скільки це триватиме. І це незнання не дає нам збудувати якусь адекватну стратегію: нам потрібно напружитись, і це незабаром скінчиться, чи це все нескінченно триватиме. Психологічно ця невизначеність є важкою. І тому так багато з’явилося страху, тривоги, невпевненості, пошуку винних».

Роман Кечур зауважив, що такий стан, в якому опинилось суспільство, стає ланкою в низці внутрішніх та зовнішніх проблем, із якими ми сьогодні стикаємось.

«Ми маємо багато небезпек — зовнішніх і внутрішніх. Друга полягає в загрозі розщеплення, внутрішнього протистояння, і ми бачимо дуже багато ознак цього. І це взаємопов’язаний процес: чим менше у нас зовнішньої підтримки, тим менше у нас успіхів на фронті, чим менше успіхів на фронті, тим менше людей ідуть з готовністю воювати, це викликає дедалі більше страху, і страх викликає пошук винних, чим більше ми шукаємо винних всередині, тим гірше ми виглядаємо зовні, і тим менша готовність нам допомагати. Ми не можемо вплинути на республіканську партію в США. Але ми можемо консолідуватися самі, й тоді наш зовнішній образ буде значно привабливіший», — стверджує Кечур.

Повністю розмову слухайте та дивіться у відео

«Кава з Трощинською» — проєкт Українського кризового медіацентру. Ведуча — Тетяна Трощинська, головна редакторка Громадського радіо, яке є медіапартнером проєкту.