У часи війни освіта дає дітям відчуття нормальності життя, що у нас забрали — засновниця ГО «Простір знань»

В умовах війни багато українських дітей вимушені продовжувати навчання в дистанційному форматі. Це стосується і тих, хто мешкає у небезпечних регіонах, і тих, хто виїхав за кордон. Які проблеми має така форма освіти та як підвищити її ефективність?

Про це в етері Громадського радіо розповіла Олеся Божко, засновниця громадської організації «Простір знань».

«Дистанційна освіта є частиною існуючих реалій, і в нашій системі вона є незамінною. Дистанційна освіта однозначно потрібна, але розрізнимо, якою вона буває. Є онлайн-форма навчання, де у віртуальних класах з дітьми спілкується вчитель. Є освіта, де діти самостійно навчаються без вчителів на заочній формі. Тут є велика різниця. Якщо вчитель присутній, все залежить від нього: як він працює, доносить матеріал, включає дитину в навчання. Дистанційна освіта, в якій ви не бачите вчителя і самостійно займаєтесь за олайн-додатками має інші виклики. Адже у дітей, особливо маленьких і середнього віку, емоційно-вольова сфера не настільки розвинена, щоб дитина була вмотивована працювати. І тут ще велике питання, які матеріали українська державна система освіти вкладає в цю дистанційну освіту. Ми всі бачимо і читаємо підручники, більшість з яких є застарілими, позбавленими сучасного контексту. Коли це єдина опція, наприклад, для дітей за кордоном, то вона є ефективною. Для дітей в Україні так само, це питання безпеки. В багатьох прифронтових містах це теж єдина єдина опція, і краще навчатися так, ніж взагалі цього не робити. Бо неодноразово було доведено, що в часи війни для дітей освіта є дуже важливою складовою, відчуттям нормальності життя, що у нас забрали», — пояснює Божко.

Сьогодні дистанційна освіта в українських школах має велику кількість проблем. Вчителів часто не вистачає для забезпечення якісного навчання для всіх учнів, а система загалом часто поступається західній.

«Є діти, які були «прикріплені» до своїх державних шкіл, але батьки розуміють, що там це навчання є неефективним і шукають приватні опції, де дитині буде цікавіше працювати. Адже в багатьох державних школах не вистачає вчителів, дітей у класах буває дуже багато, і тому немає можливості ефективно забезпечити онлайн-освіту. Особливо, якщо одні виїхали й мають працювати дистанційно, а інші залишилися й працюють в класах. Також за кордоном, в країнах ЄС, США, Канаді, в суспільстві та школах головною цінністю є людиноцентричність, там дуже гуманне, екологічне ставлення до дітей, їх активно включають в навчання, мотивують, цьому надається величезне значення. І коли наші діти звикають до тієї системи, їм дуже важко включатися в онлайн-формат в українську державну систему освіти, яка, на жаль, у багатьох випадках працює ще за пострадянськими стереотипами», — говорить засновниця громадської організації «Простір знань».

Міністерство освіти й викладачі продовжують працювати над вдосконаленням дистанційної форми освіти, адже вона є невід’ємною в наших реаліях.

«Мотивація дітей є першочерговим викликом, щоб було ефективне навчання. Добре, що є багато додатків, різноманітної інформації. Важливим є людський професійний фактор вчителя. Класична форма роботи з дітьми наших вчителів, це коли 90% часу говорить викладач, 10% часу учні відповідають на запитання. Це нецікава й відірвана від сучасних реалій форма. Діти мають бути активними учасниками дискусії, мати право на свою думку. Вчителі мають розвивати у дітей критичне мислення, вчити їх працювати з різною інформацією. Тому я б рекомендувала Міносвіти вкладати ресурси саме в тренінги для вчителів», — стверджує Божко.